Читайте також
Энерго(Не)безопасность, или Наступит ли власть на те же грабли? (мнение)
12.03.2019 12:33
Енергетична безпека залишається поки що недосяжною ціллю для України, а насправді ми перебуваємо в перманентному стані енергетичної небезпеки. Про це пише у своїй колонці на ЕП голова Всеукраїнської енергетичної асамблеї Іван Плачков.
Ви мабуть помітили, що останнім часом словосполучення "енергетична безпека України" стало зустрічатися в риториці офіційних осіб держави, фахівців галузі та представників експертного середовища все частіше. І не дарма.
Ви мабуть помітили, що останнім часом словосполучення "енергетична безпека України" стало зустрічатися в риториці офіційних осіб держави, фахівців галузі та представників експертного середовища все частіше. І не дарма.
Енергетична безпека залишається поки що недосяжною ціллю, а насправді ми перебуваємо в перманентному стані енергетичної небезпеки.
Практично всі сектори енергетичного комплексу не відповідають критеріям енергетичної безпеки, проте реально жалюгідний та "заморожений" для модернізацій технічний стан раритетної теплової генерації і відсутність будь-якого розуміння, що з нею далі робити, на сьогодні став основним джерелом як поточних, так і майбутніх загроз енергетичній безпеці країни.
За останні п’ять років, після анексії Росією Криму та початку воєнних дій на сході, Україна так і залишилася енергодефіцитною країною, залежною від імпорту практично всіх видів енергоресурсів.
Змінилася тільки структура та країни імпорту. Імпортуються всі види енергоносіїв та готові продукти: природний газ, нафта, нафтопродукти, ядерне паливо, вугілля.
Особливу тривогу викликає залежність України від поставок стратегічно важливих енергоносіїв з Російської Федерації.
Якщо імпорт газу з Росії був припинений ще з 2016 року, то на сьогодні в Україну продовжує завозитись з Росії близько 70% ядерного палива та 20% нафтопродуктів, а з 2015 року для потреб теплової генерації додався імпорт 20% вугілля антрацитових марок.
У 2018 році з РФ було імпортовано - 4,9 млн тонн вугілля антрацитових марок (20% від загального обсягу вугілля та 87% від загального імпорту антрациту).
З огляду на стан відносин з РФ, залежність України від поставок антрациту можна вважати критичною, а питання позбавлення від неї – одним з державних пріоритетів.
Тим більше, що потенціал для повного заміщення антрациту газовим вугіллям в Україні є – Павлоградський, Львівсько-Волинський та Донецький вугільні басейни мають достатні запаси.
Отже, задача зниження рівня непрогнозованої імпортозалежності на енергоносії на поточний час та найближчий період залишається основним компонентом відновлення енергетичної безпеки країни.
Частково програма переведення антрацитових блоків на спалювання вугілля газових марок вже виконана - три блоки потужністю по 200 МВт Зміївської ТЕС, три блоки потужністю по 150 МВт Придніпровської ТЕС, два блоки потужністю по 300 МВт Трипільської ТЕС уже працюють на вітчизняному газовому вугіллі.
Усього на спалювання газового вугілля замість проектного антрациту вже переведено 1650 МВт потужності ТЕС.
Досвід проходження зими 2018/19 років показав, що ситуація з вуглезабезпеченням покращилася, але цього виявилося занадто замало, щоб почуватися безпечно.
Об’єднана енергосистема періодично потерпала від дефіциту резервних потужностей теплової генерації.
Заплановані на 2019 рік реконструкції антрацитових блоків 150-300 МВт на Придніпровській, Трипільській та Криворізькій ТЕС сумарною потужністю 1000 МВт без сумніву ще додатково знизять залежність від імпорту та підсилять у поточний період рівень енергетичної безпеки. Але підсилять тільки в короткостроковому періоді - 4-5 років, не більше.
Підкреслю, що переведення котлів на спалювання іншої марки зовсім не вирішує нагальної потреби підвищення енергоефективності і майже не вирішує екологічних проблем.
Тільки-но ринок електроенергії, починаючи з середини 2017 року, відновив відносну стабільність та його перестало лихоманити від дефіциту вугілля антрацитових марок, як проявилася нова-стара загроза, і знову з боку теплової генерації – невідповідність сучасним екологічним вимогам.
Середня вартість переводу блока ТЕС потужністю 200-300 МВт на вугілля марки Г становила відносно невелику величину – приблизно - 10 млн доларів та близько півроку простою.
Ці кошти були винайдені генеруючими компаніями за результатами операційної діяльності.
Вартість встановлення сірко- та азотоочистки, як того вимагає затверджений Кабінетом Міністрів План по скороченню викидів великих спалювальних установок, вимірюється сумами на порядок вище.
На сьогодні джерело коштів на реалізацію Плану не знайдено, всі причетні та зацікавлені інституції тримають паузу, час плине, рішення немає натомість дуже скоро точка неповернення буде пройдена, вугільні блоки не зможуть продовжувати роботу в ОЕС.
Якщо швидко не змінити ситуацію – негативні наслідки настануть невідворотньо.
У зв’язку з невиконанням Плану по скороченню викидів великих спалювальних установок уже з 2022 року почнеться поетапне виведення з роботи вугільних енергоблоків, що не відповідають екологічним вимогам.
Ті енергоблоки, що були переведені на газове вугілля, теж будуть зупинені.
Усього до 2030 року через екологічні обмеження можуть бути зупинені до 90% діючих сьогодні вугільних блоків.
Дефіцит електроенергії, обмеження попиту, стрімке зростання цін на електроенергію, вимушене переведення вугільних блоків на газ - є неповним переліком того, що може статися.
Чому ж енергетична безпека країни знову опинилася під загрозою?
У моїх публікаціях раніше не раз згадувалося, що енергетика є інерційною галуззю з точки зору відкладених у часі наслідків.
Отже, те, що відбувається сьогодні, є без сумніву сукупним результатом минулих дій та бездіяльності. Яких?
Спробую нагадати, щоб надалі не допустити розвитку непередбачуваних негативних явищ в енергетиці. Адже попереду буде ще багато нових складних рішень.
Низка помилок почалася з травня 2014 року, коли запаси вугілля на складах ТЕС становили понад 4 млн тонн (на сьогодні це майже дворічний запас), а вже до кінця листопада, в умовах припинення поставок вугілля марки АШ, вони були повністю вичерпані.
Здавалося, що воєнні дії, цілеспрямована руйнація української інфраструктури, у тому числі теплових електростанцій (Вуглегірська, Луганська, Слов’янська, Курахівська), спонукають владу включити режим максимальної економії енергоресурсів та диверсифікації поставок АШ по імпорту.
Так мало статися, але не судилося. Вибори в Верховну Раду і політична доцільність як завжди перемогли, і під час виборів був штучно включений "режим тиші" або "все буде добре".
Крим сяє, Україна споживає електроенергію на повну, у тому числі на вже неконтрольованих територіях, а силові органи де-факто зупиняють розпочатий ДП "Укрінтеренерго" довгожданий імпорт вугілля з Африки.
Так тоді ми підібралися до віялових відключень. Відключень, які розпочалися 27 листопада 2014 року після зупинки третього блоку Запорізької АЕС при відсутності резерву ТЕС.
Так, Україна прийшла до імпорту електроенергії на дуже спірних умовах, які набули широкого розголосу в суспільстві.
Кабальні умови імпорту електроенергії з РФ у 2015 році неприйнятним для ОЕС рівним графіком за ціновою формулою Москва++ (плюс, плюс), та продаж електроенергії в Крим вже за змінним графіком по ціні Сімферополь- (мінус), можна пояснити тільки розгубленістю та непідготовленістю учасників з української сторони при підписанні контрактів.
Імпорт 2015 року став дорогим уроком.
Далі ситуація почала розвиватися теж не передбачувано, коли за невідомих причин Верховна Рада з 2015 року з одного боку повністю відмовляє державним шахтам у дотаціях, а з іншого – потреба в українському вугіллі зростає і шахти продовжили працювати з некомпенсованими збитками.
Шахтарі виявилися неготовими до таких кардинальних змін, тому перестають платити за електрику, бо не виплачується зарплата, нові лави не запускаються – почалася руйнація вітчизняної державної вугільної галузі.
Усвідомивши, що накоїли, урядовці з середини 2015 знову почали відновлювати державні дотації і так пришивають "хвоста" по клаптику до сьогодні.
Як це вплинуло на стан енергетичної безпеки? Однозначно негативно!
Обсяг видобутку енергетичного вугілля державними шахтами продовжує падати вже п’ятий рік поспіль.
Теплова генерація теж не обійшлася без секвестру – з 2015 року НКРЕКП повністю відмовила в фінансуванні нових проектів реконструкції або будівництва нових енергоблоків і так продовжується до тепер.
П’ять років для модернізації, підвищення екологічної безпеки та новітніх технологій втрачені, а потреба в тепловій генерації для підтримання надійності ОЕС залишається незмінною, а з розвитком відновлювальних джерел енергії ще й посилюється.
Не можна обійти увагою ще одне важливе нововведення на ринку, яке викликало неоднозначну реакцію суспільства.
З березня 2016 року ринок електричної енергії отримав нову методологію визначення оптової ринкової ціни (ОРЦ) на електроенергію та, як складову механізму, розрахунок прогнозованої ціни вугілля за імпортним паритетом.
Три непрості роки від дати прийняття цього рішення промайнули і вже можна спробувати більш-менш об’єктивно оцінити вплив цього рішення на стан енергетичної безпеки країни.
Після припинення поставок вугілля з ОРДЛО та введення на ринку електричної енергії "особливого періоду", ситуація з поставками вугілля з середини 2017 року стабілізувалась і має позитивну динаміку до цього часу.
Є вже незаперечним фактом, що додаткові навантаження в періоди літніх, зимових піків; зупинки блоків атомних станцій; вплив сезонних коливань водності річок останніх двох років, де теплові електростанції відігравали замикаючу роль "останньої надії" - подолані успішно.
Хоча в окремі періоди був рух, що називається "по лезу" - дефіцит резерву теплових блоків в окремі періоди мав місце.
Чи вплинув на цей результат запроваджений механізм імпортного паритету на вугілля?
Думаю так. За останній рік обсяг запасів вугілля на складах, за рідкісними випадками, перестав бути цікавим, суспільство починає поступово звикати, що все буде в порядку.
Безумовно, що вказаними подіями та рішеннями вплив на енергетичну безпеку країни не обмежується, але, як досвід, вони безцінні.
Попереду нові випробування – повномасштабний ринок електричної енергії не за горами.
В Енергетичній стратегії України до 2035 року впровадження нової конкурентної моделі ринку електричної енергії визначено як обов’язкову передумову відновлення енергетичної безпеки країни.
Проте чи стане нова модель ринку такою, залежить від багатьох факторів, у першу чергу від усвідомленості, професійності, поступовості, керованості та прогнозованості.
І наостанок. У 2014 році помилкова політична доцільність - підтримання штучного спокою під час виборів та небажання приймати в цей час непопулярні рішення в енергетичному секторі - призвела зрештою до неконтрольованих обмежень споживачів електроенергії.
Поточний рік за задачами та політичною напругою дуже нагадує 2014 рік, але я вірю, що шанс знайти сили не повторити помилки є значним. Це і є моїм головним меседжем. Іван Плачков
Розкажіть про це:
Керівник напрямку декарбонізації РГК Гоцик: Виробництво біометану залишається привабливим навіть під час війни (інтерв'ю)
Інтерв'ю Енергореформі керівника напрямку декарбонізації Регіональної газової компанії Ігоря Гоцика.
Глава Міненерго Галущенко: Проєкти відновлення та інвестування в Україну мають готуватися уже сьогодні (інтерв'ю)
Ексклюзивне інтерв’ю міністра енергетики України Германа Галущенка агентству "Інтерфакс-Україна" (публікується на партнерських засадах).
Глава ДТЕК ВДЕ Селищев: Майбутнє зеленої енергетики України залежить від діалогу держави з інвесторами (інтерв'ю EUreporter)
Інтерв'ю гендиректора ДТЕК ВДЕ Олександра Селищева EUreporter
