Дмитро Сидоров, УНИАН

Голова Державного агентства з управління зоною відчуження Віталій Петрук в інтерв'ю УНІАН розповів про те, які роботи зараз ведуться в Зоні відчуження, що виникла після аварії на Чорнобильській АЕС, як в умовах хронічного недофінансування працює система поводження із радіоактивними відходами, а також про те, чи варто українцям випробовувати себе у ролі сталкерів, незаконно відвідуючи Зону.
Одночасно з розвитком атомної енергетики, в Україні розвивалась ще одна дуже важлива, але менш відома галузь – поводження з радіоактивними відходами. Ще в радянські часи була створена система спецкомбінатів для зберігання таких відходів. Проте свої корективи внесла аварія на Чорнобильській АЕС, з наслідками якої Україна та світова спільнота продовжує боротись і дотепер.
Так, Україна за рахунок міжнародної допомоги, збудувала або вже завершує будівництво в зоні відчуження багатьох сучасних об’єктів системи поводження з радіоактивними відходами. Наприклад, в цьому році буде введено в експлуатацію арку над четвертим енергоблоком ЧАЕС, сховище відпрацьованого ядерного палива-2 та заводи по переробці твердих і рідких радіоактивних відходів.
Але для належної експлуатації збудованої за кошти іноземців інфраструктури необхідне фінансування. Для цього Державне агентство з управління зоною відчуження підготувало законопроекти, які дозволять відновити цільового використання Фонду поводження з радіоактивними відходами. Про законодавчі ініціативи, сучасний стан системи поводження з радіоактивними відходами та подальшу долю об’єкту «Укриття» в інтерв’ю УНІАН розповів голова Держагентства Віталій Петрук.

Пане Віталію, яка система поводження з радіоактивними відходами діє в Україні на сьогодні?

Після того, як з’явилась атомна енергетика, виникла ще одна сфера діяльності - це поводження із радіоактивними відходами (РАВ), що є одним із головних напрямків роботи Державного агентства України з управління зоною відчуження. На наше агентство також покладена відповідальність за створення інфраструктури поводження з РАВ. 
Є такий принцип: той, хто створює відходи, не має права їх захоронювати.
Тобто одні юридичні особи створюють РАВ, а інші займаються їх зберіганням і захороненням. В нашому законодавстві прописано, що РАВ – це власність держави, відповідно держава має створювати систему для безпечного поводження з ними. Якщо «Енергоатом» (компанія-оператор діючих АЕС України - УНІАН) у процесі своєї діяльності створив РАВ, він має їх передати державі, а вона має зробити з ними все, щоб це було безпечно і для людей, і для навколишнього середовища.
У зв’язку з діяльністю підприємств, що створюють РАВ, в державі вибудовувалась система поводження з РАВ, яка з горем пополам, діє на сьогодні. В Україні є мережа спецкомбінатів на яких зберігаються РАВ. Наприклад, у сфері відповідальності спецкомбінату, що розташований біля Львова знаходиться весь західний регіон України, комбінату в Києві – центральний регіон. Такі ж спецкомбінати є біля Харкова, Одеси, Дніпра, а також в м. Донецьк (на тимчасово окупованій території). Спецкомбінати – це державні спеціалізовані підприємства, що входять до держкорпорації «Українське державне об'єднання «Радон». Вони були створені ще з 60-х років ХХ століття з метою довготермінового зберігання або захоронення РАВ та різних джерел іонізуючого випромінювання. Наприклад, це прилади для медичних процедур, де використовуються радіоактивні елементи. Після закінчення терміну їх експлуатації, вони стають відходами.

Хто створює РАВ в Україні?

На 95% - це «Енергоатом». Наприклад, це відходи від переробки ядерного палива. Також експлуатаційні відходи та відходи чорнобильського походження, тобто ті, які утворились в наслідок аварії 1986 року. Це може бути будь-що – залізобетонні конструкції, метал або пісок. Плюс РАВ продукують промислові підприємства, медичні заклади та наукові реактори (в Києві та Харкові). Також в Одесі є РІТЕГИ (термоелектричні генератори), які використовувались на маяках для їх автономної роботи. Ці РІТЕГИ на сьогодні знаходяться на спецкомбінаті в Одесі.

Що відбувається з РАВ на спецкомбінатах?

Вони просто туди звозяться. По всьому периметру комбінату є фізичний захист і вони там зберігаються. В Україні існує державна програма поводження з РАВ, яка передбачає, що після того, як у нас утворилась зона відчуження, на її території, а саме на комплексі «Вектор» будуть збудовані приповерхневі сховища та інша інфраструктура. На комплексі «Вектор» має бути звезене все, що накопилось на спецкомбінатах із 60-х років. Зазначу, що 95% РАВ вже знаходяться в зоні відчуження, я маю на увазі, відходи, які утворились внаслідок аварії на ЧАЕС. Тобто спецкомбінати мають стати місцями тимчасового зберігання РАВ. Наприклад, якщо десь на кордоні в Одесі знаходять радіоактивний предмет, то його спочатку переміщують на спецкомбінат біля Одеси, а далі його поміщають у відповідний контейнер і він має бути відправлений на «Вектор».

Що сьогодні відбувається на «Векторі»?

Це комплекс об'єктів, які наразі будуються. Перша його черга вже готова. По різним об’єктам ступінь готовності складає від 70 до 95%. А в цілому він недобудований і не введений в експлуатацію. На цьому майданчику побудовано сучасне сховище - Центральне сховище для відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (ЦСвДІВ). В контейнерах цього сховища будуть вміщувати РАВ, які там плануються для довготривалого зберігання. На цьому сховищі будуть зберігатися відходи, які вже не можуть бути перероблені.

Чи будуються інші потужності по переробці РАВ?

Звичайно - це завод по переробці твердих та завод по переробці рідких відходів. Ці заводи знаходяться на майданчику ЧАЕС. Цього року обидва заводи мають бути введені в експлуатацію. Зазначу, що рідкі РАВ спочатку роблять твердими (їх випарюють і цементують), потім вони мають бути захоронені.
Цей рік для нас ключовий – ми завершимо введення в експлуатацію нового безпечного конфайнменту (арки), сховища відпрацьованого ядерного палива-2 (СВЯП-2) для палива ЧАЕС і маємо ввести в експлуатацію два згадані заводи.
Мета держави – побудувати на території зони відчуження таку інфраструктуру, щоб можна було безпечно перевезти РАВ із усіх спецкомбінатів. Для розуміння важливості питання наведу наступний приклад. Київський спецкомбінат знаходиться в межах столиці, тобто міста з населенням понад 3 млн чол. Санітарна зона цього комбінату займає 160 гектарів, в цей же час зовсім недалеко (на відстані 100 км) знаходиться зона відчуження. То ж, мабуть, можна знайти краще використання такої площі в столиці, ніж зберігати РАВ.

Що заважає перевезти всі РАВ у зону відчуження?

Дивіться, у нас насправді будується багато об’єктів для поводження з РАВ, але вони всі будуються за донорські кошти. За бюджетні кошти не побудовано жодного об’єкту!
Наприклад, об’єкти на самій ЧАЕС будуються за кошти міжнародної спільноти. 40 країн-донорів направляють свої кошти до Чорнобильського фонду «Укриття», при цьому ЄБРР виступає розпорядником та координатором цих коштів. За ці ж гроші будується завод рідких РАВ, завод твердих РАВ, побудовано завод з виробництва бочок та контейнерів для РАВ. За кошти Великобританії та Європейської Комісії побудовано ЦСвДІВ.
Варто також додати, що ЦСвДІВ коштувало близько 12 млн фунтів стерлінгів. Зараз це сховище знаходиться в режимі «гарячих випробувань», тобто на ньому відпрацьовуються процедури зберігання відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання. В цьому році ці випробування будуть завершені. В майбутньому ми маємо перемістити всі РАВ із спецкомбінатів на це та інші сховища в зоні відчуження. Це дозволить підвищити рівень стратегічної безпеки та знизити глобальні ризики.
Системи фізичного захисту на спецкомбінатах повністю модернізовано за рахунок США. Відповідальність української сторони – це лише утримання та експлуатація цих сховищ і всієї інфраструктури.
В результаті маємо ситуацію, за якої нам всі допомагають будувати, будують, потім все це потрапляє у власність держави, а держава все це фінансує по залишковому принципу. Кошти виділяються лише на заробітну плату і на оплату комунальних послуг. Середня заробітна плата спеціаліста, який має високий рівень підготовки і працює на ЦСвДІВ складає біля 6 тис. грн, але в той же час є «Енергоатом», де вища заробітна плата. Таким чином, ми маємо проблему з утриманням кадрів.
Комічність ситуації полягає в тому, що в Україні розташоване найсучасніше в Європі сховище ВДІВ, але в нас немає коштів на бензин, щоб перевезти та завантажити його відходами із застарілих спецкомбінатів. Ми будуємо все найсучасніше, але не маємо достатніх коштів на його повноцінну експлуатацію.