Поточна ситуація на ринку газу демонструє, що запровадження вільного ринку у чутливому сегменті побутових споживачів у перехідній економіці та ще й на фоні загострення загальноекономічних проблем, має наслідком стрімке повернення до жорсткого державного регулювання ціни.

Водночас, реформування ринку газу в Україні в частині переходу усіх категорій споживачів до економічно-обґрунтованих цін, зокрема для населення, є значно прогресивнішим, ніж аналогічні процеси на ринку електричної енергії. І саме відсутність аналогічного прогресу на електроенергетичному ринку є однією із ключових причин сьогоднішніх проблем на ньому та існування ПСО, яке викривлює повноцінний ринковий механізм. 

Проте, проводити паралелі між структурами роздрібних ринків електричної енергії та газу є природнім з багатьох причин. Адже більшість населення споживає обидва товари прямо або опосередковано, користується однаковими супутніми послугами (доставка, приєднання до мереж, комерційний компонент), а товари є взаємозамінними. Структура та підхід до регулювання цих ринків, з огляду на положення Європейських директив, є також аналогічними.

Про структурні проблеми ринку газу взагалі вже написано багато. Зазначу, на мою думку, основні:

• висока концентрація у роздрібному сегменті
• висока концентрація в оптовому сегменті
• початкова стадія  розвитку активного spot ринку газу та відсутність внутрішнього українського коротко- чи середньо-строкового цінового індикатора для товару.

Ситуацію на роздрібному ринку газу для побутових споживачів, на мій погляд, можна вирішити за рахунок:

• Запровадження інституту гарантованого постачальника газу для населення, фінальні ціни якого є регульованими, але економічно-обґрунтованими
• Створення рівних конкурентних умов для постачальників щодо доступу до ресурсу внутрішньої української добичі газу
• Встановлення та застосування чітких критеріїв "вразливих споживачів"
• Посилення вимог щодо відокремлення діяльності з розподілу від постачання.

В чому полягають ці структурні відмінності на двох роздрібних ринках саме в сегменті для населення? На ринку електричної енергії:

• Постачальник універсальних послуг ("ПУП") є "гарантованим", який постачає електроенергії споживачу за РЕГУЛЬОВАНОЮ ціною, що визначається за методикою регулятора. Ціна товару в цій методиці заснована на ринку на добу наперед – чіткому індикаторі, значення якого доступне щоденно. Ця загальна формула працює як при ціні, яка нижча за повний тариф (населення), так і для малих не побутових споживачів ("МНПС") за економічно обґрунтованою ціною. Для забезпечення низьких цін для населення ще маємо ПСО, закріплене в постанові КМУ.
• ПУП не має права відмовити у постачанні електроенергії побутовому споживачу та МНПС за регульованими цінами. І навіть після приведення цін на електроенергію до покриття економічно-обґрунтованих витрат, гарантоване постачання населенню не припиняється як інститут, а постачальник просто виборюватиме це право на відкритому конкурсі. Проте, в цьому сегменті регулювання ціни, навіть її економічно-обґрунтованого рівня, не зникатиме.
• Наявність контракту з ПУП не позбавляє споживача права перейти до конкурентного постачальника в будь-який момент. Тобто вибір присутній.
• І тільки у випадку банкрутства ПУП, втрати ним ліцензії, споживач потрапляє до постачальника останньої надії ("ПОН").

Відповідно, виникає питання, чому б не забезпечити аналогічну "інфраструктуру" на роздрібному ринку газу з метою захисту прав споживачів? Адже зараз маємо вільний ринок, конкурентних постачальників та "випадання" побутового споживача одразу на ПОН без можливості переходу на регульоване постачання до постачальника за державною регульованою ціною. А що далі, після того, як спливуть 60 днів терміну постачання ПОНом? Відключення? Вірогідність цього сценарію низька з огляду на здоровий глузд та його політичну чутливість. Але якщо цього не відбувається, в результаті – когось на ринку чекають прямі збитки.

Я розумію, що є чинний закон про ринок газу. Але до законів можна вносити зміни…

Які варіанти можна було б розглядати?

• Створення гарантованого постачальника газу для побутових споживачів за аналогією із постачанням електричної енергії  ПУПом для МНПС
• Через те, що ринок газу конкурентний та ціни ринкові, такий постачальник може обиратися за конкурсом на певний період (наприклад два роки), але такий конкурс має відбуватись обов’язково  у проміжках між черговими "газовими роками"
• Ціна постачання населенню має формуватися постачальником за формулою, яка покриває усі обґрунтовані витрати, в тому числі вартість товару, доставки та націнки постачальника. Підходів до визначення вартості товару може бути декілька. Ідеальним, на мій погляд, був би біржовий ціновий індикатор або його усереднене значення в рамках газового року через високу сезонну волатильність ціни з урахуванням, звичайно ж, залежності України від імпорту газу
• Ефективне формування такого біржового цінового індикатора можливе лише за умови виходу на цей ринок Укргазвидобування із ресурсом газу, який видобувається в Україні.

А вже через пару років роботи у такому форматі, проаналізувавши статистику зміни постачальників населенням, вживши усіх заходів для припинення "нездорових" практик на роздрібному ринку, які обмежують такі зміни, доречно буде скасовувати такий "гарантований" інститут.

Окремими питанням є формування чітких критеріїв щодо "вразливих" споживачів (рівень документа – рішення КМУ) та посилення вимог та відповідальності за невиконання вимог відокремлення (unbundling) – компетенція Регулятора.

Практика такого підходу, за даними CEER, підтверджується і Європейським досвідом. Ще у 2018 році інтервенції держави у регулювання цін на газ та електрику мали місце у 8 та 9 країнах відповідно. Щодо електричної енергії у 2018 році це відбувалося в Болгарії, на Кіпрі, у Франції, Угорщині, Литві, Мальті, Іспанії, Польщі та Португалії, а по газу – у Болгарії, Хорватії, Франції, Угорщині, Латвії, Польщі, Португалії та Іспанії. У Великій Британії та Бельгії цінові інтервенції означали спеціальний ціновий механізм саме для вразливих споживачів. 100% побутових споживачів постачались за механізмом цінових інтервенцій у Болгарії, Литві та на Мальті – по електричній енергії,  у Болгарії, Польщі – по газу. В Угорщині та Польщі аналогічна ситуація спостерігалася для більше, ніж 90% побутових споживачів електричній енергії, а у Хорватії та Угорщині – газу. До речі, частково аналогічна практика мала місце і щодо непобутових споживачів.

Окремим питанням лишається формат прийнятого Урядом рішення щодо обмеження ціни на газ. По-перше, це рішення не враховує питання ТКЕ, а саме витрати на опалення є найбільшими у кінцевій платіжці споживача. По-друге, які наслідки цього рішення для постачальників, які вже уклали контракти на придбання газу в трейдерів за більш високою ціною? Третє, і головне, що буде із побутовими споживачами тих постачальників, які не зможуть тепер постачати за новою регульованою ціною?