Ексклюзивне інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна" директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченка (публікується в Енергореформі як проєкті агентства з енергетики).

Текст – Ніна Яворська

- На одному з нещодавніх брифінгів ви сказали, що бізнес почав досить активно встановлювати газопоршневі генератори, а ваш центр супроводжує цей процес. Поділіться детальніше, який шлях долають ці генератори, скільки часу потрібно на встановлення, які є перепони?  

- Давайте насамперед розділимо газоспалювальні установки на дві категорії. Є газопоршневі двигуни. Умовно, це щось дуже схоже на двигун внутрішнього згоряння, але значно більше і працює не на бензині, а на природному газі, біогазі або газі зі свалища.

Це простіший випадок, бо газопоршневі двигуни – це переважно потужності до умовних 10 МВт. Вони бувають і на 20 МВт, але з іншого боку, все, що вище – це вже, в переважній більшост, газотурбінні установки. Хоча й вони бувають на 10-15 МВт.

Тому тут є певний елемент невизначеності в різниці по потужності, але в цілому розподіл виглядає ось так.

Для того, щоб це обладнання встановити, є певний процес, фактично неминучий. Перше – мати проєкт. І це не просто якесь креслення, це доволі серйозний документ, який потребує часу й на те, щоб його зробити, й на те, щоб його зареєструвати відповідно до законодавства, пройти всі необхідні експертизи.

Зараз справді дуже спростили цей порядок. Ура! На практиці це означає, що за великого бажання і максимального прискорення можна десь місяців за 4 зареєструвати все необхідне для встановлення газопоршневого двигуна.

Крім нього самого, ще в процесі проєктування потрібно розібратися, як він буде підключений до електрики, газу та передачі тепла, тому що практично всі газоспалювальні установки виробляють і електрику, й тепло.

Далі починається встановлення, для чого потрібно спочатку виконати певні будівельні роботи – щонайменше побудувати фундамент, а також певні елементи фізичного захисту, що в наших умовах легко пояснити. Зараз ще триває розробка офіційних вимог до такого захисту, але неофіційно всі більш-менш вже розуміють, куди звертатися, щоб отримати рекомендації від відповідного проєктного інституту Міністерства оборони.

Крім фундамента та елементів захисту, може знадобитися будівництво, наприклад, лінії електропередачі чи газової труби. Плюс ще буде потрібна певна кількість додаткового обладнання.

Після підключення потрібно буде провести тестові роботи, затвердити з певними організаціями, що установка відповідає всім вимогам пожежної безпеки, що є санітарна зона і так далі. Після всього цього ви підписуєте остаточні документи з регулюючими органами і запускаєте.

З турбіною все значно складніше, бо це, по-перше, складніша технологія, а по-друге, через здебільшого серйозніші потужності, вони мають значно більше обмежень по тому, де і як їх встановлювати. Їм потрібен певний тиск газу, наявність певної потужності підключення і так далі.

Тому, перш ніж приймати рішення про встановлення будь-якого такого обладнання, спочатку треба дуже добре розуміти, де саме ви її встановите.

Крім вільної земельної ділянки, має бути інфраструктура, де є газ необхідного тиску, електрична підстанція з необхідною напругою і потужністю, а також можливості тепловідведення. Тепло – це теж продукт, викидати його в повітря – це, м'яко кажучи, не раціонально.

Звісно, з підключенням турбіни історія триває довше. Газопоршневий двигун здебільшого приїжджає у збірці, готовий, а турбінне обладнання, хоч і помірної потужності, приїде до вас у 600-900 коробках.

Деякі з цих коробок будуть, припустімо, розміром 10х12 метрів. І таких коробок може бути під сорок фур. З цього треба буде збирати конструктор, а робити це в Україні вміє дуже обмежена кількість людей. У нас дуже давно газотурбінні установки ніхто не встановлював.

Тому треба буде ще знайти хоча би основних інженерів – західних або турецьких, наприклад, які вміють працювати саме з такою технікою. І це на додачу до всього, що ви робили для газопоршневого двигуна.

Проєкт на турбіну робиться щонайменше 4-4,5 місяці за умови стаханівських темпів. Знову ж таки, сховище для більшого об'єкта складніше і довше будувати. Збирання турбіни в кращому випадку займає 2-3 місяці та ще місяць-два на те, щоб її правильно запустити і відтестувати.

Відповідно, встановлення і запуск турбіни це приблизно від 12 до 18 місяців. Теоретично, може бути швидше, але поки прикладів немає.

Ще зазначу, що турбіна значно гучніша за газопоршневий двигун і треба зважати на жорсткіші вимоги до відведення санітарної зони, щонайменше 200 метрів має бути від поселень, аби її галас не вбивав життя.

Там величезний перелік різних вимог і необхідностей, на які треба відповісти, які треба задовільнити.

- Сьогодні вже можна говорити про якусь певну кількість встановленого обладнання?

- Наскільки я знаю, жодна нова саме газотурбінна установка в Україні поки не працює – вони в процесі доставки, встановлення, пошуку грошей.

Про конкретну кількість проєктів газопоршневих установок по всій Україні важко сказати – когось ми консультуємо від початку до кінця, хтось спитав, що робити, і робить сам, а про когось просто не знаємо. Дуже різні ситуації.

Але, якщо казати в цілому, то зараз встановлено і встановлюється досить багато таких потужностей. Вже йдеться про десятки МВт тільки газопоршневих двигунів. Але треба розуміти, що нам потрібні не десятки МВт, а тисячі. І до цього масштабу нам ще далеко, на жаль.

Дуже активно встановлюють Харків, Миколаїв, Одеса, Київ. Можна назвати ще багато міст, і в кожному місті йдеться не про одну установку, а про три-чотири. Але все одно цього шалено не достатньо.

- Цікаво, за який час їх вдалося встановити?

- Газопоршневі установки вдавалося підключати за 6-7 місяців, і вони працюють.

А щодо турбіни... Всі ми знаємо про турбіну від USAID на 28 МВт, яку запускають з лютого 2023 року. Офіційного повідомлення, що вона стабільно працює в мережі, я поки не бачив. Це вже легендарна історія, яка дуже-дуже сильно попсувала Україні ситуацію, тому що через цю турбіну донори не виділяють додаткові кошти на обладання цього типу. Від коментарів, чому вона не працює, я б утримався.

Але зазначу, що правильний підхід вимагає детального аналізу: які саме установки і де потрібні. Наша команда в рамках співпраці з Програмою розвитку ООН і кількома міськими адміністраціями зробили плани живлення критичної інфраструктури, аби вона мала напругу в будь-якому разі, навіть, якщо все інше вимкнулося. Щоб каналізація і опалення залишилися для Києва, Одеси, Миколаєва, Запоріжжя та інших міст.

У кожному плані є точне розуміння, скільки конкретних потужностей і де саме треба встановити. Як вони будуть підключені, як вони будуть заживлюватися в разі блекауту, як їх використовувати, коли ситуація нормальна.

Зараз ці проєкти успішно реалізуються. Тому що все обладнання купується саме таке, яке має бути встановлене, і в тій комплектації, яка потрібна.

Це все одно не швидко, тому що обладнання важке, його довго виготовляють і привозять, але, коли воно приїхало, то встановлюється і працює.

- І яке саме це обладнання? На що робиться ставка? Чи там мікс якийсь?

- Там мікс газопоршневих і газотурбінних установок, тому що, наприклад, Київ потребує саме газотурбінних установок. Він споживач дуже великого обсягу е/е, і його газопоршневими установками, як такими, не перекриєш.

А, скажімо, в Миколаєві потрібні виключно газопоршневі установки, бо в нього менші потреби.

В Харкові газотурбінні установки встановити взагалі неможливо, вони будуть розбиті й усе. Відповідно, там треба встановлювати – непублічно, приховано – винятково велику кількість газопоршневих установок.

Для Одеси можливі обидва сценарії.

Інша справа, що, на жаль, достатнього фінансування зараз дуже складно дістати, тому що донори, природньо, роблять акцент на військовій допомозі.

Плюс вплинули ті інциденти, які трапились в перші місяці після атак на енергосистему, коли привозили дійсно не те обладнання, яке треба. І це не один кейс. Українські енергетики дуже дякували, але нічого з цим зробити не могли.

Зараз вже є механізми координації, правильної оцінки, що саме має сенс везти і яким чином. Стало краще, але грошей все одно не вистачає.

І, на мою думку, єдиний шлях до того, щоб це запрацювало, – це максимальне залучення приватного капіталу, який має відчути цей бізнес.

Енергетика в нас завжди була таким чимось державним або олігархічним, дуже великим і монополізованим, що ніхто туди навіть заходити не хотів. Я думаю, що війна розклади сил на цьому ринку вже змінила. Зараз є вікно можливостей, щоб сюди зайшли десятки малих і середніх бізнесменів, які б інвестували кожен в свої певні потужності, щоб вони конкурували на ринку, бо рано чи пізно ми набудуємо стільки, щоб ринок наситився, щоб енергії вистачало, і тоді почнеться конкуренція та зниження цін.

За українським бізнесом на наступному етапі зайдуть й іноземні інвестори.

Якщо вони побачать, що це реально ринок, що тут можна заробляти, що попри воєнні ризики, одночасно є великі можливості та нормальні правила гри, а не монополія та корупція, як це звикли говорити про українську енергетику.

- Ми ще повернемося до ринкових мотиваторів, а зараз розкажіть більше про ті проєкти, які ви реалізували саме з бізнесом, та його досвід. Які це потужності? Що мотивує бізнес?

- Йдеться в середньому про 5-10 МВт. Наведу приклад, без назви виробництва зі зрозумілих причин. Є завод, у нього є певна продукція, яка потребує безперервного циклу роботи.

Якщо вони не будуть готові до вимкнень електрики, а її вимкнуть, то буде втрачений результат піврічної праці. Їм набагато дешевше купити і поставити для себе два газопоршневих двигуна по 3,5 МВт. Коли є електрика – використовувати їх, продаючи ресурс та певні послуги в мережу, коли немає – використовувати для себе.

Зараз, коли почалося відпускання прайс-кепів, ціна на ринку електроенергії вже вища за собівартість її виробництва на газопоршневому двигуні середньої потужності від 2 до 5 МВт, яка складає орієнтовно 4,5 грн/кВт-год.

При цьому бізнес, крім ціни на ринку, платить ще транспортування. Із власною генерацією цих витрат немає. Це ваша установка, вона стоїть у вас на території, ви економите.

- У скільки обходиться сама установка та її підключення та які терміни окупності?

- Абсолютно нормальна окупність – 3-4 роки в залежності від типів обладнання. 5-6 років – це якщо хочеться, так би мовити, по-багатому –  мегаякісно, з запасом потужності й так далі. Це про газопоршневі двигуни. Якщо казати про турбіни, то вікно окупності – 5-8 років. Знов таки залежить від типу та потужності обладнання і режимів використання.

Ціна газотурбінної установки плюс встановлення в межах EUR800 тис./МВт. Для газопоршневого двигуна це приблизно EUR1-1,1 млн/МВт. Звісно, є певні відхилення, бо в когось газ буде в 30 метрах, а в когось – за кілометр і треба тягнути трубу. В когось електрична підстанція під боком, за забором, а в когось знову ж таки за пару кілометрів і треба прокласти кабель.

- Які гроші – кредитні чи власні – використовували ці бізнеси, що підключають установки?

- Ті проєкти, з якими ми працювали, фінансувалися, наскільки я знаю, з власних коштів. Є кілька індустріальних проєктів, не для себе, з якими ми працюємо, в тому числі на організацію фінансування.

Все рухається, але треба розуміти, що українські банки – це занадто дорого, а з західними структурами сам процес триває більше року. Тому проєкти ще не дійшли до стадії, коли можна було б сказати, що ми отримали кредит і будуємо.

Тут йдеться вже про проєкти 40-70 МВт, які націлені саме на роботу в енергосистемі.

- Наскільки стикалися з якимись перепонами з боку місцевої влади, дозвільних організацій бізнеси, які пройшли чи проходять шлях будівництва нової генерації?

- Зараз набагато легше, тому що навіть перевіряючі органи розуміють, що з електрикою ситуація катастрофічна. Всі розуміють глибину кризи, наскільки все це складно і наскільки зараз важлива кожна установка. Це відчувається. Тобто зовсім безглуздих дій я не можу пригадати.

На рівні місцевої влади колись було багато історій, коли відмовляли бізнесу з ініціативами, мовляв, чужих нам не треба.

Зараз по-іншому. Може в мене, звісно, якась бульбашка з місцевих керівників, але всі ті мери й голови адміністрацій, яких я знаю, кожного, хто готовий проінвестувати щось, що генерує електрику і тепло, хапають за руку, садять за стіл, особисто приносять каву і кажуть: "Давай, тільки швидше".

- Чи достатньо пропозицій обладнання на ринку? Чи можна його безперебійно купити за кордоном і в Україні?

- Можна купити, але дефіцит є. Тут парадоксальна трохи ситуація – зараз дуже високий попит на це обладнання в світі. Наприклад, в Каліфорнії, Техасі наставили стільки відновлювальної вітрової та сонячної енергетики, що в них 2-3 роки тому почалися блекаути. І вони дуже швидко зрозуміли, що потрібна балансуюча потужність, а це газопоршневі та газотурбінні установки.

Вони реально замовлень на сотні мільйонів оформили за останні 2 роки і це певним чином вплинуло на світовий ринок.

Але якщо ти ставиш перед собою задачу купити це обладнання і все організувати, то все можливо, все знаходиться, все купується. Тут питання більше в бажанні й у тому, як підходити до роботи.

- Підключення установки – це в наших реаліях все-таки трубопровід чи скраплений газ?

- Це велика перевага України, що в нас дуже розгалуджена та потужна мережа газогонів. Це фактично унікальна історія. Зовсім небагато країн мають настільки розгалуджену та якісну систему.

І, звісно, підключення до газогону – це оптимальне рішення. Це найбільш стабільна, комфортна і передбачувана ситуація. Будь-яке сховище скрапленого газу і все, що з ним пов'язано, це вже додаткові ризики, і цього я б своєму клієнту не рекомендував.

Необов’язково шукати майданчик ТЕЦ, щоб на ньому поставити турбінну установку, хоча б тому що це суттєво збільшить бюджет. У нас дуже багато майданчиків, в тому числі багато промислових об'єктів, які мають власні майданчики.

- На початку інтерв'ю ви вже сказали, що встановлення і обслуговування газотурбінних установок досить складне. А як з з персоналом для обслуговування газопоршневих двигунів?

- Зараз нікому не вистачає персоналу, тому що, по-перше, дуже багато людей на фронт пішли. Це, звісно, певна проблема, але в реальному житті вона вирішується навчанням під час встановлення. Практично всі виробники обладнання проводять навчання для персоналу клієнтів, залежно від того, чи для себе бізнес ставить, чи для роботи на ринку. Це не якийсь super rocket science. Питання вирішуване.

- Тепер щодо ринкових питань – що, на вашу думку, потрібно зробити, аби залучати приватні інвестиції в розбудову малої генерації? Прайс-кепи вже підвищили.

- Так, у принципі, вони зараз на тому рівні, який дозволяє працювати. Друге величезне питання – це борги на ринку.

"Укренерго" інтенсивно працює над вирішенням цього питання, і я дуже радий, що вона це робить. Це більш ніж правильні кроки, але вони недостатні. Якщо після цього відразу почнеться нова генерація боргів, це ж нікому не допоможе. Тому потрібно одночасно погасити борги і провести зміни на ринку, щоб не генерувалися нові.  

Для початку потрібно якомога швидше розібратися з неплатниками за е/е: хто може платити, хто дійсно не може. І для цих останніх створити механізм субсидіювання, через який держава буде ці гроші в ринок вносити.

Можливо, треба дійсно зробити фонд боротьби з енергетичною бідністю, попросити у Європейського Союзу підтримки на цьому напрямку, щоб цей фонд за прозорими і зрозумілими адресними критеріями сплачував за електрику певних об'єктів, скажімо, "Води Донбасу".

Ну не може вона погасити борги, об'єктивно немає джерела грошей навіть теоретично. Там окупована територія, частково фронтова зона, а якщо їх відключити, то це геноцид. Ми цього не можемо зробити.
Крім того, є закриті шахти, де мають працювати насоси і відкачувати воду, що є абсолютно необхідною умовою запобігання екологічної катастрофи в регіоні. Але джерела грошей нема.

Тому тут має бути комплексне рішення боргової проблеми. Про це вже говориться тривалий час, але принципово нічого не змінилося.

- Як ви прокоментуєте рішення про підвищення тарифів для населення? Які можуть бути наслідки для енергосистеми та ринку від цього?

- Механізм зараз відформатований так, що користі енергетиці ці гроші не принесуть. Дійсно, тариф для населення не відповідає реальній ринковій ціні. Але якщо його відпустити, то всі гроші населення в пропорції 85%/15% йдуть "Енергоатому" та "Укргідроенерго", які зараз покривають різницю.

І якщо "Укргідроенерго" ці гроші хоча б на відновлення направить, то куди їх спрямує "Енергоатом"?

На нові блоки? Серйозно? Насправді ці мільярди гривень могли бути сконвертовані в обладнання для того ж Харкова, Запоріжжя, Чернігова, Сум, де, до речі, дуже складна ситуація. І цих грошей реально б вистачило, щоб закрити необхідні потреби.

А вони закопуються просто так, без перспектив. Я ж реаліст, я розумію, що побудувати атомний блок швидше, ніж за 12 років, навіть за найкращих намірів і розкладів неможливо. Неможливо технічно, процедурно, бюрократично.

Кризова ситуація, яка вимагає тактичних дій в горизонті двох, максимум трьох років, у нас саме зараз. Буде в нас атом через 10 чи через 15 років, це вже не суттєво. У нас з таким підходом через 5 років не буде ніяких розкладів.

Не можна зараз витрачати шалені ресурси впусте. Не можуть всі гроші, які йдуть від населення, потрапляти туди, де вони назавжди зникнуть для енергосистеми. Не може державний монополіст настільки викривлювати ринок.

І зверніть увагу – уряд поки що навіть техніко-економічне обгрунтування не затвердив на всі ці історії. Якщо уряд затвердить ці, на мою думку, абсолютно неадекватні плани, це вже буде його проблема. І тоді ми маємо критикувати уряд. Є законопроект про будівництво ХАЕС 3-4, але ж рішення немає. Ніхто під цим не підписується.

- І все-таки, який ваш прогноз по газоспалювальних установках на найближчий час?  

- Скажімо так, я хочу вірити, що процес набирає обертів. І якщо до цієї зими буде встановлено десятки мегават, то сподіваюся, до наступної зими встановлені потужності будемо вимірювати вже сотнями мегават. Тут я, найімовірніше, оптиміст.