Інтерв’ю проєкту агентства "Інтерфакс-Україна" з енергетики Енергореформа генерального директора ТОВ "Френдлі Вінд Технолоджі" та ТОВ "УК "Вітряні парки України" Владислава Єременка.

Текст – Ніна Яворська

- Ви планували повністю запустити в роботу першу ВЕС на Закарпатті 80 МВт (16 вітротурбін) у Нижньоворітській громаді в першому півріччі 2025 року. Яка зараз ситуація?

- Поки що такий графік і є в планах. Ми так і вбачаємо, що повне завершення монтажних робіт відбудеться у першому півріччі.

Першу станцію (чергу) ми вже вводимо в експлуатацію, вже збудували підстанцію, транспортну мережу, дорогу, всі фундаменти і з моменту запуску першої вітротубріни у серпні 2024 року змонтували ще 7 вітротурбін. Тобто, майже повністю виконані будівельна та електротехнічна частина, і зараз йде тільки монтаж турбін та підключення до мережі.

- З якими найбільшими проблемами ви зіткнулися і як їх вдалося вирішити?

- Проблеми були суто технічні. Але спочатку були непорозуміння з боку місцевого населення, котре вбачало для себе більше загроз, ніж переваг від будівництва вітроенергетичних об'єктів.

Але після запуску першої вітротурбіни і після того, як ми почали виконувати зобов’язання, котрі на себе взяли в частині соціальних виплат громаді, всі стали ставитися більш позитивно і підтримувати нас. Зараз наші виплати місцевій громаді перевищили 1 млн грн.

Плюс технічне переоснащення мережі дало можливість мати більше електроенергії в цьому конкретному регіоні. Тому всі побачили для себе більше позитиву, ніж тих незручностей, які були безпосередньо в період будівництва.

Звісно, є певні групи, які намагаються перешкоджати цьому процесу. В них різна мотивація, але, до речі, це ніяк не пов'язано з напрямками, записаними в їхніх статутах. Я думаю, що з часом всі зрозуміють, хто друг, а хто не зовсім.

- Тобто найкращим переконанням для людей будуть конкретні позитивні результати вітроенергетики?

- Так воно відбувається зараз. Це вже не перший такий досвід для нас, тому що в різних регіонах нашої держави, де ми будували ВЕС, майже скрізь спочатку було несприйняття. Зміни люди не дуже вітають, сприймають насторожено, бо всі хочуть жити в якомусь стабільному світі.

Згодом, коли вже видно, який вплив це має, який фінансовий результат, як можуть за допомогою інвестиційних проєктів і саме проєктів вітроенергетики розвиватися громади, які виникають супутні бізнеси, які дають можливість місцевому населенню заробляти, то всі починають більш прихильно ставитися до процесу будівництва вітростанцій.

- Які супутні бізнеси й робочі місця ви маєте на увазі?

- Все дуже просто. Як тільки з'являються команди людей, які виконують ті чи інші роботи, у них з'являється потреба в житлі, в їжі, в пересуванні тощо. Отже, починають розвиватися ці послуги. Коли починає працювати сама електростанція, з'являється інтерес у людей, котрим цікаво її відвідати, отже, розвивається, так би мовити, промисловий туризм.

Самій ВЕС потрібні охорона, експлуатаційний персонал. І ми залюбки набираємо місцевих людей, хто хоче цьому навчитися.

Коли йде будівництво, в тому числі доріг, то саме велика кількість будівельників, людей різного роду професій і фахів з місцевого населення з'являється в наших командах.

Також з'являється потреба в матеріалах, а матеріали ми намагаємося використовувати місцевого виробництва. Тобто розвиток отримують кар’єри і всі, хто поставляє ці матеріали.

Ми так рахували приблизно: на кожну гривню, котра вкладається в будівництво вітростанцій, мультипликаційний ефект з'являється ледь не сто гривень. Тобто будівництво ВЕС запускає механізм роботи в різних галузях, куди надходять гроші.

- Скільки всього співробітників налічує ваша компанія і яке співвідношення місцевого населення і працівників, які виїхали зі Сходу України?  

- Якщо рахувати завод (єдиний в Україні виробник вітроенергетичного обладнання мегаватного класу завод "Френдлі Вінд Технолоджі" після початку війни в 2022 році був релокований з м. Краматорськ у м. Перечин Закарпатської області – ЕР) плюс будівництво ВЕС плюс девелопмент, то під 500 осіб працює в компанії. Співвідношення релокованих працівників і місцевих 80/20.

Спочатку було 100% релокованих працівників, але зараз вже майже 20% місцевого населення, хто долучається до нас. Люди не з самого початку прийшли, придивлялись, як воно працює.

Спершу з'являлися найсміливіші, найпрогресивніші, готові долучатися до команд. Але сам регіон, в якому ми розташували виробництво і вітростанції, не був історично промисловим. Тому там просто не було необхідних нам фахівців. Цей процес проходить поступово, коли ми навчаємо людей.

Наприклад, в одному з місцевих технікумів ми вже домовилися про навчання необхідним нам професіям.

У 2024 році була набрана перша група студентів для наших підприємств. Цей процес поступовий, але те, що за 2 роки ми досягли 20%, я вважаю, непоганим результатом.

А далі це буде розвиватися, я впевнений, що команда буде розростатися, і частка місцевого населення буде зростати. А формування колективів не відбувається за один день чи навіть за один рік. Це постійний процес.

- Розкажіть про ваш завод з виробництва вітротурбін, який ви релокували у Закарпатську область з Краматорська з початком повномасштабної війни. На яку потужність він вийшов?

- Ми вже вийшли на ту потужність, яку планували на цей час – 30 вітротурбін на рік.

Але зрозуміли, що цього буде недостатньо для сьогоднішніх викликів, тому акціонерами було прийнято рішення розширити виробничі можливості підприємства.

І тому ми за 2025 рік, на початок 2026 року плануємо ввести в експлуатацію додаткові лінії з виробництва вітроенергетичного устаткування і вийти приблизно на 100 вітротурбін на рік.

- Це тільки для ваших власних потреб чи плануєте продавати вітротурбіни іншим енергетичним компаніям?

- Якщо будуть охочі купити саме наше вітроенергетичне обладнання, ми для них його виготовимо за певний проміжок часу.

Але ситуація така: основна маса девелоперських проєктів, які виконувалися до початку повномасштабної війни в Україні, була більше зосереджена на територіях, де є велика вода. Це наші моря. А також більш північні регіони.

Девелоперам треба було перебудувати свої напрямки і потужності, і виготовити нову документацію. Тому тільки зараз з'являються проєкти, котрі будуються в інших регіонах України.

Казати про замовлення обладнання можна буде з наступного року, коли вже буде готова документація, і після цього можна буде інтегрувати турбіни. Тому попит є, ми спілкуємося з нашими колегами, але поки що наявних контрактів немає.

- А за рахунок чого ви будете розширювати виробництво – власних чи банківських коштів?

- У нас різні джерела. Це інвестиційні кошти від інвесторів, це частина власних коштів від виробництва та продажу електроенергії. І врешті – це, звісно, наші державні банки, котрі активно з нами співпрацюють.

Ми почали програму з Ощадбанком, за рахунок якого минулого року профінансували купівлю одного із надпотужніх кранів, який зараз працює на наших об'єктах.
(У жовтні 2024 року Ощад надав ТОВ "Френдлі Вінд Технолоджі" 147 млн грн кредиту за програмою "Доступні кредити 5-7-9%" для закупівлі самохідного автокрану LIEBHERR LG 1750, який за характеристиками вантажопідйомності, висоти підйому та вильоту стріли стане другим в Україні – ЕР).

Далі розширюємо програму з Укргазбанком, Сенс Банком. Тобто державні банки активно готові долучатися до програм розвитку енергетики в Україні.

- Чому ви вибрали Ощадбанк для партнерства з самого початку?

- По-перше, це ж системний банк, який має великий досвід фінансування саме таких крупних об'єктів на території України. І не тільки в енергетиці, а й у промисловості. По-друге, вони швидше зробили програми для промисловості серед державних банків. Хоча інші державні банки, такі як Укргазбанк, Сенс Банк теж зараз пропонують дуже цікаві умови.

Крім того, мабуть, з Ощадбанком історично так склалося. Але, звісно, ми дивимося, хто швидше рухається, на умови, які пропонують.

- Скажіть, будь ласка, у скільки вам обійдеться перша ВЕС на Закарпатті? І знову ж таки, яка частка власного та залученого капіталу і які відхилення від першого розрахунку?

- Ця ВЕС складається із різних юридичних осіб, у неї вкладали кошти різні інвестори, і щоб говорити про вартість, треба переконатися, чи є ця інформація публічною.

Поки що банківських коштів в цих проєктах немає. Банк тільки розглядає проєкти для фінансування, які, як я казав, ми плануємо запустити в першому півріччі цього року.

- На прес-конференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" наприкінці минулого року ви анонсували плани компанії побудувати 1,5 ГВт ВЕС в Закарпатті. За який час ви плануєте їх реалізувати?

- Менше ніж за 4,5-5 років ми це не побудуємо. Це пов'язане з декільками чинниками. Перший – це інфраструктура, яку треба спроєктувати і збудувати. Другий – виготовлення самого обладнання.

І третій важливий чинник – це клімат. Якщо на інших територіях нашої держави можна будувати протягом всього року, то через особливості клімату час будівництва в горах обмежений. Це весна-літо, трохи осені. Взимку будувати майже неможливо.

- Здається, вам довелося навіть модернізувати вітрообладнання під умови високогір’я?

- Нам треба було модернізувати обладнання саме в частині додаткового обігріву, тому що в цих кліматичних умовах більша кількість опадів поєднується з вітром. Тому на лопатях з'являється обледеніння, і необхідно протистояти цьому чисто природному фактору.

Плюс для різних майданчиків буде різна висота. Якщо в Нижніх Воротах ми використовуємо турбіни висотою 140 метрів, тобто ми їх збільшили на 20 метрів, то на інших сайтах навпаки потрібні турбіни висотою 100 метрів.

Будівництво в горах – це більші ландшафтні складнощі, тому що треба враховувати велику кількість перепадів висот, а підбір самого майданчика і точки будівництва вітротурбіни дуже важливий.

Крім того, треба враховувати розміщення елементів передачі, тобто підстанцій, повітряних чи кабельних ліній. Тобто, все це дуже непросто. І це виходить більш дороговартісно, ніж на рівнині. 

І найголовніше, при розміщенні об’єктів важливо враховувати природоохоронні зони, природно-заповідний фонд (ПЗФ), національні парки, які накладають суттєві обмеження на будівництво, зокрема й на супутню інфраструктуру – дороги, лінії електропередач тощо.

Це створює додаткові виклики, які потребують комплексного підходу та балансу між розвитком відновлюваної енергетики та охороною довкілля.

- Це ви натякаєте на полонину Руну, де вам заважають будувати іншу ВЕС?

- Нам ніхто не заважає будувати. Це природний процес, у якому зацікавлені різні сторони, включно з екологічними організаціями, які мають свою позицію.
(Низка екологічних організацій оскаржують у судах рішення Тур’є-Реметівської сільської ради про дозвіл на будівництво ВЕС потужністю понад 120 МВт на полонині Руна – ЕР).

Що стосується природно-заповідного фонду, то в Україні свого часу було створено чимало об’єктів ПЗФ і національних парків.

Частина з них виконує свою функцію, але є й такі, що існують лише на папері, без реального розвитку чи належного управління. Це створює виклики не лише для будівництва ВЕС, а й для інших сфер господарської діяльності. Наприклад, навіть лісники, коли виконують необхідні роботи, стикаються з юридичними перепонами. Це ж стосується будівництва доріг, енергетичної та газотранспортної інфраструктури, розширення населених пунктів.

Тому, на мою думку, необхідно провести інвентаризацію таких територій, визначити їхню реальну екологічну та господарську цінність і ухвалити рішення щодо їхнього подальшого розвитку та використання.

Це дозволить гармонійно поєднувати збереження природи та економічний розвиток регіонів.

- Як думаєте, що буде далі з вашим проєктом на полонині Руна?

- Ми ж компанія, яка не один рік займається девелопментом. Починаючи процес проєктування, ми чітко розуміли і орієнтувалися на ті сили, які нам будуть намагатися протистояти. Тому самі документи ми виготовляли розуміючи, що їх потім будуть досліджувати різні органи.

Тому ми не сумніваємося в коректності нашої документації, і все, що сьогодні відбувається, це просто затягування часу.

Є суд, котрий має роздивитися всі ці документи і прийняти рішення, хто правий, а хто ні. У нас там цілий графік судових засідань. За їхнім результатом будемо приймати рішення.

- А ви для себе якийсь план Б приймали, наприклад, якщо не вдасться побудувати ВЕС на цій території? Можливо, шукали альтернативні майданчики?

- У межах 1,5 ГВт ВЕС, котрі ми розвиваємо в Закарпатті, майданчиків вже достатньо. Це ж тільки питання графіку: що раніше будується, що пізніше. Якщо б ми не будували зовсім, то ми б і Нижні Ворота не почали. А так ми ж збудували проєкт. Просто є певні люди, хто намагається протистояти цьому процесу.

- При реалізації проєктів ВЕС, наприклад, на Сході України, ви стикалися з таким же громадським спротивом?  

- А громадського спротиву й немає. Це ж робиться картинка, яка масово поширюється в усіх можливих джерелах інформації, і намагаються всіма силами довести, що це громадський спротив.

А насправді саме громадського спротиву не існує. Тому що люди в своїй більшості чітко розуміють позитиви від появи в їхніх громадах інвестиційних проєктів і, зокрема, виробництва електроенергії.

Вони розуміють, що електрика потрібна, – це раз. Її десь треба брати, – це два. І джерел виробництва електроенергії насправді небагато. Це сонце, вітер, біомаса, ще газ. Ми ж не будемо тут будувати атомну чи теплову станцію. Можна і гідростанції, але вони пов'язані з кількістю води і також екологічними дослідженнями.

Тому із всіх джерел електроенергії ми вибираємо найбільш екологічне в порівнянні з іншими – вітрогенерацію, яка має найбільший ККД.

Громада чітко розуміє, що для них це вигідно, бо вона не тільки отримує фізичну електроенергію в вузлі, а й фінансовий результат від соціальних спільних проєктів з інвесторами. Коли ми, наприклад, побудували нову підстанцію, інтегрували її в мережу, то саме цей вузол забезпечить стабільне електропостачання.

- Ваша перша ВЕС на Закарпатті працює вже на вільному ринку, не за зеленим тарифом. Ви створили власний трейдинговий підрозділ чи ввійшли в чиюсь балансуючу групу?

- Поки що ми свої власні трейдингові підрозділи не робили. Ми працюємо з основними трейдерами з тих, хто представлений на ринку України, і користуємося їхніми послугами. Це може бути, наприклад, Д.Трейдінг, ЕКУ, ЕРУ, Tоlk. Різні станції – різні трейдери. Це цікаво, коли є різні трейдери, і можна порівняти.

Як виробники електроенергії, ми працюємо на ринку "на добу наперед". Для себе ми бачимо це поки що більш зрозумілим механізмом.

- А як щодо прямих договорів зі споживачем, так би мовити корпоративних? На ринку уже є певні спроби, наприклад, Elementum Energy уклала у тестовому режимі такий договір.

- Для того, щоб укладати ті чи інші прямі договори, треба мати рівний графік виробництва електроенергії. Наш графік прогнозований, але не на 100%. Для такого процесу треба підготуватися і технологічно, і технічно.

- Тобто поки що ви нічого в торговій діяльності не будете змінювати?

Поки що ми не змінили торгової стратегії. Ми роздивляємося різні варіанти, але поки що плануємо працювати через наявні інструменти й через трейдерів.

З іншого боку, як промислове виробництво, ми в себе збудували когенераційну установку, яка працює на наші власні потреби, а надлишок може продавати до мережі як активний споживач.

- Як ви оцінюєте ефективність роботи за цим механізмом?

- Відносно ефективності активного споживача поки що важко вам відповісти, але ми справді отримали більше енергетичної самодостатності.

- Тобто, заводу не доводилось імпортувати електроенергію?

- Ні, не доводилось. Ми змогли самі себе забезпечити.

- Як, на вашу думку, впливає відсутність дієвого механізму страхування від військових ризиків? Можливо, для Закарпаття це не так актуально, але в цілому який це має вплив на розвиток вітроенергетики?

- Страхування від військових ризиків є, ним можна користуватися, але його вартість справді досить висока, як і досить складні умови. Мабуть, не всі інвестори готові на це.

Ми самі страхували свої об'єкти від військових ризиків, навіть ті, котрі розташовані не в безпосередній близькості до зони бойових дій. Але це було до війни, до початку 2022 року. Я впевнений, що зараз такі програми теж можна знайти.

Але на розвиток тієї ж вітроенергетики більше впливає відсутність довгострокового фінансування інфраструктурних об'єктів. Зараз наші банки намагаються зробити програми фінансування на вісім і більше років. І це, скажу вам, для промисловості буде найбільш вигідними умовами. Плюс мінімальні відсоткові ставки. Це більш важливо.

А страхування… Так, звісно, впливає, але на страхування більше орієнтуються іноземні компанії, інвестори, які не виробляють продукцію в Україні. Тому, якщо розраховувати на їхній вихід на ринок і в цю галузь, то треба робити умови, щоб вони виробляли своє обладнання на території України і створювали додаткові робочі місця. Це цікавіше.

- А чому ви обрали саме Закарпаття і для розвитку вітроенергетики, і для релокації машинобудівного заводу?

- Кілька чинників вплинули на це рішення. З одного боку, ми не мали надто багато часу для вибору, треба було приймати рішення досить швидко.

З іншого боку, місцева адміністрація, територіальна громада відгукнулися досить швидко, запропонували нормальні умови. Можна було рухатися з ними в частині розміщення виробництва та людей, плюс вони сприяли розвитку цієї галузі.

По-третє, тут є вітропотенціал для розвитку саме генерації. Так, кожен регіон має свої особливості. А мені довелося працювати, виконувати проєкти майже в кожному регіоні від сходу до захода, від півночі до півдня. І Закарпаття теж має свої особливості, але тут прекрасні люди, все було нормально організовано, сприйнято саме розвиток вітроенергетики й промислового потенціалу в цьому чудовому мальовничому краї.

- Як, за вашим прогнозом, буде розвиватися вітроенергетика цього року і які нагальні проблеми потрібно вирішити?

- Основні питання, як були, так і залишилися на порядку денному. Потрібно розбудовувати та модернізовувати мережі, впроваджувати більш ліберальну систему підключень, над чим зараз всі працюють, просто треба вибудувати ці правила.

З боку "Укренерго" та національного енергорегулятора НКРЕКП є розуміння, що треба робити, але необхідно довести все до кінця для того, щоб спростити ці процедури.

Крім того, нашим державним банкам потрібно все ж таки допрацювати програми з довгострокового кредитування, тобто збільшити термін фінансування до 8-10 років і запропонувати лояльні відсоткові ставки.