Технічний потенціал утилізації метану в Україні складає 2,15-3,08 млрд м³ на рік, що еквівалентно 10-15% від загального споживання природного газу в країні, передає Енергореформа.

Такі оцінки містить дослідження «Викиди метану в енергетичному секторі України: недооцінені виклики та можливості» проєкту Green Deal Ukraïna (GDU), створеного Helmholtz-Zentrum Berlin (HZB).

Автори дослідження – Александр Зіхенедер, спеціаліст GDU з питань енергетики та клімату, Янез Копач, експерт GDU з питань енергетики та клімату та Олег Савицький, експерт GDU з енергетики.

За поточних європейських цін цей обсяг коштує EUR750-1100 млн щорічно.
Інвестиції, необхідні для реалізації цього потенціалу, складають сукупно від EUR2,4 до 3,6 млрд EUR за 10 років або EUR240-360 млн на рік.

Якщо зіставити цифри, прослідковується очевидна економічна вигода: щорічно у скорочення викидів треба вкладати EUR240-360 млн, а уловлений газ приноситиме EUR750-1100 млн.

Тобто за консервативного сценарію дохід втричі перевищуватиме інвестиції у заходи з усунення витоків та утилізації метану.

Отже, йдеться не про екологічну дотацію, а про звичайний інвестиційний проєкт із позитивною економікою – все, чого йому бракує, – це чітких регуляторних правил від держави, які зроблять участь у ньому привабливою та передбачуваною для бізнесу.

Розподіл потенціалу утилізації метану в Україні є наступним: приблизно 58% припадає на нафтогазовий сектор (1,3–1,8 млрд м³), 26% – на метан вугільних шахт (0,5–0,8 млрд м³), 13% – на звалищний газ і 3% – на біогаз стічних вод.

Найбільші капітальні потреби – також у нафтогазовому секторі (1,55–2,2 млрд євро в наступні 10 років). Це свідчить, що ключовий обсяг рішень концентрується на кількох великих операторах, що спрощує реалізацію метанової політики та її адміністрування.

Важливим також є євроінтеграційний аспект. Одним з бенчмарків (умов) виконання плану підготовки вступу України до ЄС є імплементація Метанового регламенту ЄС 2024/1787, який поряд з вимогами щодо регулярних обстежень діючої інфраструктури для виявлення та усунення витоків, а також моніторингу та скорочення викидів від покинутих шахт та свердловин, поетапно з 2025 до 2030 року вводить для імпортерів викопного палива до ЄС нові вимоги – від звітності про моніторинг до граничних значень інтенсивності викидів з фінансовими санкціями за недотримання.

Для українського нафтогазового сектору, що історично орієнтований на європейський ринок, це означає, що компанії, які не впровадять систему МЗВ і програми виявлення та усунення витоків (LDAR) упродовж найближчих 2-4 років, ризикують втратити можливість експорту до ЄС або працювати з регуляторними бар’єрами.

З іншого боку, заходи щодо впровадження LDAR, модернізації обладнання й оптимізації процесів у нафтогазовому секторі згідно з висновками Міжнародного енергетичного агентства окуповуються менше ніж за рік – уловлений газ має негайну комерційну цінність.

Проєкти з утилізації звалищного газу та метану вугільних шахт мають термін окупності 1-4 роки з внутрішньою нормою дохідності 15-30%. Для порівняння: подібні значення внутрішньої норми дохідності (IRR) у промисловості зазвичай вважаються інвестиційно привабливими навіть без преференцій.

Ключовою перепоною для скорочення викидів метану залишається чинна фіскальна модель. Український податок на метан складає EUR0,04 за тонну CO₂-еквівалента проти EUR65 у Норвегії.

Різниця у понад 1600 разів означає, що внутрішнього економічного сигналу для скорочення викидів метану в Україні сьогодні немає. Державна підтримка покриває операційні витрати компаній, але не капітальні інвестиції у скорочення викидів. Обов'язкових вимог до систем моніторингу на основі вимірювань також немає – звітність базується переважно на розрахункових коефіцієнтах, що систематично занижують реальні обсяги втрат газу, особливо у сегменті нафто- та газовидобутку.

Викиди метану в Україні у 2023 році були на 25% нижчими за рівень 2020 року. Проте автори дослідження зазначають, що це – результат воєнного спаду виробництва, а не системної державної політики. Без регуляторних реформ викиди метану можуть знов зрости, капітальні рішення про нову інфраструктуру та планування відбудови, ухвалені у наступні 2-3 роки, визначать траєкторію викидів на 20-30 років наперед.

Висновок дослідження одночасно важливий і для бізнесу, і для держави: EUR2,4-3,6 млрд інвестицій можуть допомогти не лише усунути дефіцит газу, а й допомогти перетворити Україну з імпортера на експортера, отримати повноцінний доступ до енергетичного ринку ЄС і виконати кліматичні зобов'язання в рамках Паризької Угоди.

Це буде можливим лише, якщо фіскальні інструменти й вимоги до моніторингу, звітності та верифікації викидів метану будуть приведені у відповідність до норм Регламенту ЄС 1787/2024 до того моменту, як інвестиційний цикл відбудови закриється.