Бліц-інтерв’ю інтернетпорталу Енергореформа голови правління Асоціації агровольтаїки України Віктора Івкіна.

Текст - Ніна Яворська

- Які напрямки роботи обрала для себе ваша асоціація, аби просувати ідею агровольтаїки в Україні?

- Ми вже рухаємося декількома треками. Перший трек – це практична, наукова адаптація агровольтаїки, створення великого наукового інтеграційного майданчика, на якому будуть досліджуватися та передаватися технології. На жаль, через приліт внаслідок російського обстрілу минулого року, ми майданчик у Каневі втратили. Зараз ми працюємо над тим, щоб зробити експериментальні дільниці на базі НУБІП, а також Херсонського Національного Аграрно-Економічного університету, щоб була певна зонованість. Це практична адаптація на рівні науковців, оскільки технологія цього потребує.

Другий трек – це просвітництво, напрямок, пов'язаний з освітою. Ось у Херсонському університеті вже є  вибіркова спеціалізація(вибірковий курс) з агровольтаїки. І треба розширювати освітні напрямки, оскільки агровольтаїка має міжгалузеву природу, це складний вимір, який включає і логістику, і інженерію, і енергетику безпосередньо.

І ще один трек – це законодавство. В Україні воно потребує значних змін, аби дати агровольтаїці розвиватися. У нас навіть немає детального визначення цього поняття.

Але найголовніше – ми розглядаємо агровольтаїку навіть не як технологію, а як стрижень, навколо якого нарощуються всі інші основні складові.

Це дешева енергія, це продовольство, це мережева інфраструктура, робочі місця, безпека – і все це можливість переходу на інший рівень розвитку громад.

Ми дуже потребуємо саме розвитку сіл, селищ, а для цього й потрібна розвинута інфраструктура, заснована на безпечній та доступній енергії. Недостатньо розвивати просто фермерство.

А як тільки буде енергетика, будуть нові технології, а там багато різних технологій, там розвиток багатогалузевий, і коли це безпечно та автономно, тоді село стане привілегією. Концептуально ми говоримо про те, що світ рухається вже від урбанізації.

З і ншого боку зміни клімату вже вимагають від нас відповідних змін щодо ведення сільського господарства: висока інсталяція, швидке випарювання, дефіцит води, виснаження земель – все це виклик. На жаль, так.

Наприклад, Іспанія й Італія вже давно притіняють свої поля практично всюди сітками, але це не вихід, оскільки це забруднення довкілля, вони недовговічні. А можна ж ставити сонячні панелі і створювати тінь. Або вітряки – і подавати воду. Чи виробляти біогаз з відходів с/г і споживати його на місці виробництва у вигляді електроенергії чи тепла. Це все агровольтаїка.

Але визначення немає, і тому ми в законодавстві будемо просувати бачення агровольтаїки, яке виходиь за межі асоцації винятково з сонячними панелями. Тим паче, ми не знаємо, які технології можуть з’явитися завтра, тому й потрібне визначення, яке не поребуватиме змін його у разі впровадження нових технологій.

- Cкажіть, яка країна могла б бути взірцем для України в плані розвитку агровольтаїки?

- Дивлячись, в якому плані. Італію можна брати, тому що вона отримала EUR1,7 млрд від Євросоюзу і має великий досвід малих агрофотовольтаїчних проєктів.

Якщо ми будемо брати Японію, то вони першими в світі почали ставити панелі над рисовими чеками. І вони пройшли вже дуже великий еволюційний шлях від просто поєднання виробництва е/е з вирощуванням с/г культур до цілої системи, заснованій на агровольтаїці.

Більше всіх організована Німеччина, там є законодавство, технічні стандарти. Але, до речі, вони теж дивляться на агровольтаїку як технологію з сонячними станціями. А ми кажемо, що це глухий кут. Як, наприклад, вважають і скандинавські країни. Якщо у полі стоїть вітряк і забезпечує полив – це не агровольтаїка? Або термальна енергія? Чи знову ж таки біогаз?

Ми можемо копіювати когось, а можемо самі набивати гулі, робити щось. Зараз ми об'єднали науковців, провели вже дві міжнародні конференції. Третю будемо проводити на базі Харківської Національного Юридичного університету, аби пройтися по кожному з напрямків агровольтаїки.

Нинішнього року ми плануємо прийти до певного консенсусу: визначитися з понятттям агровольтаїки та з її місцем та роллю у нашому житті.

Але я переконаний – це взагалі не про технологію. Це про спосіб життя, якщо хочете, спосіб виживання і адаптації людства до змін довкілля. Це і про мабутнє, і про відбудову – про такі фундаментальні речі.

- Втім, все одно це найбільше стосується наших аграріїв. Як ви вважаєте, наскільки їм цікавий напрямок агровольтаїки?

- Сьогодні на конференції (ІІ міжнародна міжгалузева конференція з розвитку агровольтаїки в Києві – ЕР) ми з вами чули виступ підприємця з Одещини, який фактично почав запроваджувати певні елементи агровольтаїки кілька років тому. Той же трактор на електротязі! Фермери, це люди, які знаходять рішення. І у них уже є певні приклади. Це треба вивчати, аналізувати, поширювати досвід. 

І ми очікуємо, що саме фермери і домогосподарства будуть знаходити такі рішення для себе, не чекаючи якоїсь політики з боку держави. І це доводить, що це життєздатна і правильна конструкція.

Але, звісно, треба змінювати, удосконалювати закони, спрощувати умови. Наприклад, той же НУБІП зіткнувся з проблемою організації експериментального майданчика, бо є питання землі.

Але я тему агровольтаїки дуже вірю, це точно про нашу перспективу.

Інтерв’ю записане на ІІ міжнародній міжгалузевій конференції "Стратегія розвитку агровольтаїки: стан, виклики та кроки впровадження у відбудову України", яка відбулася в Києві.