Руководитель группы поддержки Украины по вопросам энергетики и окружающей среды Европейской комиссии Торстен Воллерт – о возможностях Украины в трансформации угольной отрасли, проблемах, которые придется решить и условиях, выполнение которых поможет достичь успеха.

Интервью авторства PR-директора ОС "Экодия" Валентина Пугачева для Энергореформы (укр.).

На вашу думку, чому питання поступової відмови від використання вугілля в енергетиці зараз настільки популярне в Європі?

Багато трендів впливають на це питання. Один з найбільш важливих – це, звичайно, зростаюче занепокоєння питаннями зміни клімату, особливо серед молоді. Ви бачитe, з "Fridays for Future" багато людей виходять на вулиці. Вперше в Німеччині, наприклад, люди блокують дороги та таке подібне. Це не тому, що вони голодні, а тому що вони піклуються про майбутнє. Це велике політичне питання. І в багатьох європейський країнах – не у всіх, але в деяких – це призводить до дій політиків. І, звичайно, вугілля, особливо з електростанцій – одне з основних забруднюючих джерел на сьогодні, що призводить до зміни клімату. Альтернативи існують.

 Зараз це питання політики – як організувати енергетичну трансформацію відмови від забруднюючих джерел.

Крім того, в Європі видобувається все менше вугілля, і все більше вугілля мало б бути імпортовано. Коли щось імпортується – є вибір, чи це буде вугілля, газ чи щось інше. Тож причини для використання вугілля як складової енергетичного міксу, стають все слабшими і слабшими, і слабшими. І це відображається в політичних рішеннях

Яку пораду ви б дали українській владі на державному та місцевому рівнях щодо потенційних планів відмови від вугілля? Якщо є такі.

Що ж, нічого не знаю ні про які плани. Я дуже хотів би бачити якісь плани. З тих же причини, що й у Європі. Але, можливо, в іншому порядку, так як для України найбільш важливим питанням є енергетична безпека.

Місцеве видобування вугілля зменшується і буде продовжувати зменшуватися. І навіть найбільш професійно керована компанія в цьому секторі, ДТЕК, закриває шахти.

Тож абсолютно очевидно, що видування вугілля через 10 років буде меншим. Навіть зараз Україна вже імпортує вугілля, що має небагато сенсу. Вугільні електростанції вже дуже старі, щось потрібно робити, щось нове має бути побудовано. Якщо ви будуєте щось нове – ви маєте вибір, як в Європі. Чи будуть це вітрові парки, чи газові електростанції, чи вугільні електростанції, чи сонячні – які завгодно. Є багато варіантів, тож важливо, щоб Україна підійшла до цього питання з точки зору своїх інтересів та своєї безпеки. І заради турботи про майбутнє. Тому що я дивився з великою зацікавленістю, що "Fridays for Future" зараз з’явилися також і в Києві. Не знаю, як в інших містах України, але Київ вже там, де потрібно. І я думаю що події будуть далі розвиватися. Досвід ЄС був такий, що це довготривалий процес, який має бути погоджений, має бути хоч якийсь консенсус.

Це не питання лише однієї чи іншої партії. Тому що це структурні зміни, які займають багато часу та багато політичної сили.

Ми намагаємося зрозуміти – що є оптимальним рішенням для України, щоб люди могли планувати своє майбутнє в довготривалому масштабі. Це не залежить лише від однієї людини чи однієї партії. Оскільки мова йде про долі людей, енергетичної системи та регіонів.

У питання відмови від вугілля – де саме закінчується патронаж ЄС по відношенню до України, а де починається втручання у внутрішні справи?

Що означає патронаж? *переходить на російську* Опека? Нет-нет. Украина взрослая. Сколько ей лет? 29? 30? *знову переходить на англійську* Немає ніякого патронажу. Що ми намагаємося робити – це підтримати українські ініціативи в цьому напрямку. І одна з ініціатив, це звичайно, люди з вугільних регіонів, що турбуються про своє майбутнє, і ми намагаємося допомогти їм створити своє майбутнє. І створити майбутнє для часів після припинення використання вугілля або значного скорочення його використання. Ми намагаємося допомогти їм із досвіду, що був отриманий в країнах ЄС, таких як Польща, Чеська Республіка, Німеччина, Франція. Скрізь однакові проблеми. Але проблема в тому, що в таких країнах, як Німеччина та Великобританія, перехід почався 20-30 років тому, тож ми маємо ці роки досвіду, якими ми б хотіли поділитися, але…

Якщо Україна дійсно вважає, що необхідно продовжувати субсидіювати вугільний сектор мільярдами гривень кожного року – то це буде мільярди гривень менше для добробуту населення України.

 Але якщо Україна дійсно вірить у це – то вона так і має робити, навіть незважаючи на Паризький Договір. Україна – доросла. Вона не *знову переходить на російську* маленький мальчик или девочка. 

Які країни ЄС найбільш вдало впоралися з трансформацією свого вугільного сектору?

Для всіх традиційно вугледобувних країн – це проблема та велика тема. Тож люди збираються, щоб обмінятися ідеями та планами, а також разом знайти рішення – як трансформація може бути втілена чи організована таким чином, щоб це було вигідно більшості людей. Я не думаю, що трансформація завершена хоча б в одній країні, але в деяких регіонах, наприклад, в Німеччині, припинено видобування кам’яного вугілля, що було здійснено завдяки 30-ти річній стратегічній політиці. І регіони видобування кам’яного вугілля також, звісно, мали багато проблем під час трансформації, але шахти було закрито безпечним чином, загроза навколишньому середовищу добре контролюється, люди все ще мають там роботу. Тобто, таку трансформацію можна побачити на прикладі деяких регіонів. Це і є той самий досвід яким ми бажаємо поділитися з українськими вугільними регіонами.

Київ – не регіон добування вугілля. Тож люди, що працюють в Києві, можуть не знати всіх деталей реальних проблем. Ми хочемо зібрати регіони України разом з регіонами Чехії, Польщі, Німеччини, Греції тощо, щоб вони могли отримати вигоду від вже напрацьованого досвіду

З яким складнощами зіштовхувалися країни протягом відходу від використання вугілля? 

Багато проблем було, звичайно. Перш за все необхідно мати консенсус, куди рухатися. Складно створити такий консенсус. У деяких країнах це розуміння вже дуже зріле, як от в Німеччині, Нідерландах, Бельгії.

Люди розуміють що вугіллю прийшов кінець.

Але ось питання – коли ви знаєте, коли є цей консенсус – яке ж майбутнє, як до нього дійти? Це також означає внесення змін до освітньої системи, тому що необхідно надати кваліфікацію молодим людям для нових типів роботи. Було створено багато традиційних установ для вугледобувної галузі. У вас є цілі шахтарські навчальні заклади, цілі регіони, де університети мають навчальну програму для шахтарів, яка більше не потрібна. У вас є виробники устаткування, які втрачають свій ринок. Тож необхідно багато змін, які займають час. Для цього необхідні додаткові економічні можливості, щоб це нове покоління могло працювати над іншими речами. Це і є той самий виклик для всіх країн, в тому числі і для України

Додаткове питання про складнощі – на вашу думку, яким чином ці країни впоралися, чи все ще працюють над цими складнощами? Можливо, маєте якісь приклади?

Можу сказати лише за деякі регіони, тому що, ви знаєте, складно сказати, як країни з цим впоралися. У всіх країнах одне й те саме – є вугільні регіони, а є регіони, які не видобувають вугілля. Це доволі регіональна проблема, рішення якої, звичайно, потребує підтримки державної влади – через податки, освітню систему тощо.

Але справжнє рішення – завжди в самих регіонах. Наприклад, якщо казати про історичний вугільний регіон в Німеччині – хоч на заході, хоч на сході – вони, по суті, віднайшли себе заново через знаходження іншого призначення.

 Вони пишаються своїми традиціями та використовують їх, використовують мізки своїх жителів, і в той же час, вони знайшли інші галузі, наприклад, у Саксонії – у них розвинена арт-культура, у них є університети, в яких вивчають, так би мовити, нові інтерактивні технології тощо. Але це дуже індивідуально для кожного окремого регіону, тому що потрібно зрозуміти, в чому ваш потенціал, які ваші сильні сторони

Що є найбільш важливими моментами, на які Україні варто звернути увагу стосовно згаданих складнощів?

Реалізм. Не мрійте. Якщо подивитися на нову енергетичну стратегію України – там все ще є елемент сподівання, хоч і менше ніж раніше. Коли стратегія каже, що видобування вугілля буде залишатися стабільним до 2035 року – не думаю що це реально, якщо запитаєте експертів. Тож будьте реалістами. Не мрійте.

Та намагайтеся створити енергетичну систему, яка сучасна та менш централізована, менш радянська.

Тому що в прогресивних країнах довкола світу вже багато досвіду, що підтверджує, що нові енергетичні системи більш гнучкі, розумні, децентралізовані, різноманітні. Тобто в нас були європейські країни, які, насправді. мали одну велику електростанцію та і все. І тепер це велика проблема – що ж робити з цією великою електростанцією – вона старіє, потрібно її міняти, а якщо вона на обслуговуванні?

Яскраво виражені децентралізовані системи – це більш розумно та більш надійно.

 Як ЄС може допомогти Україні стосовно відмови від використання вугілля?

Переважно досвідом. Звичайно, ми можемо допомогти з визначенням інвестиційних проектів, посприяти для отримання інвестицій від міжнародних банків, можемо намагатися підтримувати інвестиційний клімат, щоб новий бізнес міг зайти до вугільних регіонів в Україні.

Але, врешті-решт, Україна має сама це зробити. Вона має хотіти зробити це. Ми можемо лише допомогти, але найбільша допомога, яку ЄС може надати – це досвід.

Можна подивитися, що вже було зроблено в деяких регіонах Німеччини, подивитися, як вони зараз це роблять в Польщі, що дуже схожа на Україну. І можна побачити, який саме досвід корисний для України і куди саме ви хочете рухатися. Тому що структурно в Україні залишилося багато радянських пережитків. Це мало багато бонусів, але й спричинило багато проблем.

І питання тепер таке – що ж реалістично і який тип економічної діяльності необхідний в цих нових умовах, де світова ціна на вугілля залежить від Китаю. Який ваш вплив на Китай та на ціну на вугілля? Результат залежить від ОПЕК. Який ваш вплив?... Українська економіка ще недостатньо зміцніла для цього. А вугільна трансформація частина цього процесу. Особливо враховуючи, що у вас є великі індустріальні регіони, з якими значні проблеми, зважаючи на війну на Донбасі, недостатні інвестиції у вугільні шахти, пошуки можливостей видобування вугілля, старі електростанції тощо. І вам потрібен консенсус з приводу того, куди ви хочете рухатися і як ви будете через це проходити наступні, скажімо 10-20 років. Тобто, вже є всі елементи – досвід, допомога, люди, національні ресурси. Клімат – чудовий.

Але вам потрібен консенсус! Якщо ви 2 роки рухатиметься в одному напрямку, а потім 3 роки в зворотному – це не запрацює.