Директорка RSE Group Ukraine Ганна Позднякова у колонці для "Інтерфакс-Україна" та Енергореформи розповіла, чому мережа локальних енерговузлів здатна зменшити наслідки атак і чому вирішальним ресурсом зараз є час.

Цього літа українська енергосистема знову проходила періоди аномальної спеки, коли споживання різко зростало через кондиціонування та охолодження.

Щоб стабілізувати систему й не допустити масштабного повернення графіків, Міненерго застосовувало поєднання рішень: збільшення імпорту, коригування строків ремонтів електростанцій, максимальне залучення наявної розподіленої газової генерації, додаткові потужності накопичення та ощадливе споживання у вечірній пік.

На мій погляд, це дуже показовий приклад. Енергосистема витримує пікові навантаження не завдяки якомусь одному рішенню, а завдяки поєднанню різних джерел і можливості оперативно ними управляти.

Саме ця логіка буде критично важливою взимку.

Зима матиме зовсім інший рівень ризику

Успішне проходження окремих літніх піків не повинно створювати ілюзію, що проблема дефіциту потужності вирішена.

Під час спілкування з представниками медіа у Белграді 8 серпня 2026 року президент Володимир Зеленський заявив, що в Україні не залишилося жодної електростанції, яка не була б пошкоджена російськими ударами. Це не означає, що всі вони зупинені, але дуже чітко показує масштаб вразливості великої генерації.

До цього додається безпековий фактор. Інститут вивчення війни (ISW) в останній оцінці прогнозує, що росія посилюватиме удари по українській енергетичній інфраструктурі наступної зими й намагатиметься використати дефіцит ракет-перехоплювачів для збільшення тиску на Україну.

Передбачити масштаб і наслідки можливих обстрілів неможливо. Але можна підготувати систему так, щоб втрата одного великого об’єкта не означала одночасну втрату живлення для величезної кількості споживачів.

Саме тут розподілена генерація перестає бути просто модним терміном і стає практичним інструментом безпеки.

Міжнародне енергетичне агентство у своїй дорожній карті для України визначає розподілені енергоресурси як один із ключових шляхів підвищення стійкості та гнучкості енергосистеми. Логіка проста: локальна генерація зменшує залежність від окремих великих об’єктів і, відповідно, вразливість системи до прицільних атак.

І Україна вже рухається цим шляхом.

За даними Міністерства розвитку громад та територій, лише у комунальному секторі введено понад 570 МВт нових децентралізованих потужностей. Міжнародні донори підтвердили постачання 568 когенераційних установок сумарною електричною потужністю 973,7 МВт, а також сотень блочно-модульних котелень і газотурбінних установок. Окремо уряд поставив ціль до кінця року ввести 1,5 ГВт нової розподіленої газової генерації. Водночас додаткова потреба регіонів в обладнанні перевищує 500 МВт.

Для мене ці цифри особливо показові. Ми вже розуміємо напрям, але тепер ключове питання – це швидкість.

Розподілена генерація – це не лише когенерація

Когенераційні установки закономірно стали одним із символів нової енергетичної моделі України. Вони особливо ефективні там, де одночасно потрібні електроенергія і тепло: у містах, на промислових підприємствах, водоканалах, у лікарнях та на об’єктах критичної інфраструктури.

Але стійка локальна енергосистема не повинна будуватися навколо однієї технології. Потрібно дивитися на потреби конкретного об’єкта.

Десь основою буде когенераційна станція. Десь критично важливим є мобільне джерело генерації, яке можна швидко доставити й запустити після пошкодження основного живлення. Для таких завдань залишаються актуальними мобільні газові та дизельні електростанції – особливо для критичної інфраструктури, підприємств або територій, де потужність потрібно відновити максимально швидко.
Як приклад, Державне агенство відновлення закупило 15 мобільних дизельних електростанцій потужністю 2500 кВА, що призначені для оперативного переміщення по Україні та підключення до різного промислового обладнання. Вони контейнерного типу, розміщені на автомобільному шасі та укомплектовані силовими трансформаторами для адаптації напруги та частотними перетворювачами для забезпечення сумісності з параметрами електромережі споживача.

В іншому випадку важливішим може бути накопичення енергії. BESS дає змогу підтримувати критичні навантаження, згладжувати піки, забезпечувати короткостроковий резерв і підвищувати гнучкість локальної системи.

Окремий надзвичайно важливий блок – це тепло. Перед зимою ми багато говоримо про електроенергію, але відключення електрики дуже швидко перетворюється на проблему теплопостачання, водопостачання та роботи соціальної інфраструктури.
Тут промислові теплові насоси можуть бути частиною рішення для котелень, муніципальних об’єктів, лікарень, підприємств та інших споживачів тепла. Вони дають змогу ефективно використовувати електроенергію, низькопотенційне або надлишкове тепло та зменшувати споживання газу. І тут не можу не згадати про надзвичайно ефективне рішення RSE, теплові насоси і чилери з коефіцієнтом ефективності (СОР) до 8, безмасляним турбокомпрессором та екологічним холодоагентом R290.

При цьому та сама інженерна інфраструктура не втрачає актуальності після завершення зими. У літній період теплові насоси та чилери вирішують протилежне завдання, а саме забезпечують охолодження. Для виробництва, логістики, ритейлу, харчової промисловості чи лікарень холод може бути таким самим критичним ресурсом, як тепло взимку.

Тобто ми маємо переходити від логіки «яке обладнання купити» до питання «яку локальну енергосистему потрібно побудувати».

Наступний етап – це локальні енерговузли

Мені близька концепція «енергетичних сот», тобто автономних або напівавтономних кластерів, у яких критична інфраструктура може продовжувати працювати навіть тоді, коли центральна мережа пошкоджена.Технічно це означає, що різні енергетичні рішення мають проєктуватися не окремо, а як єдиний комплекс.

Наприклад, локальний енерговузол може об’єднувати когенерацію як базове джерело електроенергії й тепла, BESS для накопичення та балансування, теплові насоси для ефективного теплопостачання, чилери для охолодження, а також мобільну або дизельну генерацію як аварійний резерв.

Над усім цим має працювати система автоматичного управління, яка визначає, які джерела потрібно залучити в конкретний момент, які навантаження є критичними і де енергію можна заощадити. Якщо такий комплекс правильно спроектований (із відповідним захистом, автоматикою, комутацією та джерелами, здатними підтримувати локальну мережу), то об’єкт може перейти в острівний режим.Простими словами: у разі аварії він від’єднується від пошкодженої зовнішньої мережі та продовжує локально забезпечувати електроенергією і теплом критично важливі процеси.

Це не означає стовідсоткової енергетичної незалежності за будь-яких обставин. І не кожному підприємству або громаді вона взагалі потрібна.

Мета інша: зробити так, щоб зовнішня аварія не означала автоматичну зупинку всього об’єкта.

Найбільший дефіцит сьогодні – це час

Обладнання саме по собі проблему не вирішує.

Щоб когенераційна установка реально виробляла електроенергію взимку, її недостатньо просто привезти в Україну. Потрібні проєктування, підготовка майданчика, газопостачання, електричне приєднання, теплова схема, автоматика, захист і пусконалагодження. Те саме стосується BESS, теплових насосів, мобільних електростанцій та будь-якого іншого енергетичного обладнання.

Саме тому зараз важливо рахувати не кількість закуплених установок, а кількість реально запущених мегаватів і об’єктів, здатних працювати автономно. Держава спрощує процедури, фінансує підключення когенераційних установок і створює стимули для нової генерації. Але до зими залишилося небагато часу, тому темпи потрібно максимально прискорювати на рівні держави, громад і приватного бізнесу.

Особливо там, де від електроенергії залежить тепло, вода, медицина, зв’язок, виробництво або інша критична функція.

Не заміна великій енергетиці, а надійне плече

Розподілену генерацію не варто протиставляти атомній енергетиці, магістральним мережам чи великим електростанціям. Україні потрібні і велика генерація, і сильні мережі, і імпортні можливості, і фізичний захист об’єктів. Але війна дуже жорстко продемонструвала недолік надмірної концентрації: чим більший об’єкт, тим більші наслідки може мати його втрата.

Розподілена система працює інакше. Вона розкладає ризик між сотнями й тисячами менших енерговузлів. Окрему установку теж можна пошкодити. Але втрата одного локального джерела вже не означає одночасної втрати гігаватів потужності. А сусідня громада, лікарня, водоканал чи підприємство можуть продовжувати працювати на власній генерації. Саме тому я б розглядала розподілену генерацію як надійне плече української енергосистеми.

Вона не гарантує, що наступної зими не буде відключень. Такої гарантії сьогодні не може дати ніхто. Але вона може суттєво зменшити масштаб наслідків можливих атак: локалізувати аварію, зберегти роботу критичних об’єктів і дати енергосистемі час на відновлення.

Літні піки вже показали, що додаткова гнучкість працює. Тепер завдання значно складніше: до початку зими перетворити окремі успішні проєкти розподіленої генерації на достатньо масштабну мережу локальної енергетичної стійкості.

Технології для цього вже існують. Головний ресурс, якого сьогодні справді мало, – це час.