Колонка для Енергореформи співзасновниці та голови Всеукраїнської Агенції Інвестицій та Сталого Розвитку Юлії Усенко у співавторстві з виконавчим директором Асоціації "Енергоефективні міста України" Святославом Павлюком.

Підготовка до наступного опалювального сезону супроводжується безпрецедентними викликами: браком ліквідності, стислими термінами на відновлення теплових мереж та високою вартістю альтернативного живлення. Крім того, загрози ворожих обстрілів змушують споруджувати системи захисту, вартість яких коливається від сотень тисяч до сотень мільйонів гривень.

Залежно від обраного рівня безпеки, такі інженерні споруди здорожчують проєкти нового будівництва чи реконструкції критичної інфраструктури на 50% і більше.

Проте за рамками публічних декларацій залишається ключовий виклик: стійкість громад та бізнесу неможлива без зниження питомого споживання енергії.

Спроби врятувати систему лише розширенням генерації чи точковими аварійними рішеннями будуть неефективними, якщо структура споживання залишається марнотратною. Оптимізація енерговитрат є фундаментом економічної безпеки й витривалості в умовах дефіциту потужності.

Проте в комунальному секторі цей інструмент заблокований системними бар'єрами.

Варто розуміти, що "ринок енергоефективності" в Україні – це значною мірою умовне поняття. Це розпорошене середовище, що формується на стику державного регулювання, соціальних зобов'язань та інфраструктурних обмежень. Фактично, ця сфера охоплює три абсолютно різних сегменти:

• "Бізнес для бізнесу" (B2B) – сегмент, який де-факто функціонує за законами вільного ринку та реального ціноутворення. Тут оптимізація енерговитрат є чинником конкурентоспроможності приватних компаній, проте впровадження інновацій стримується дефіцитом капіталу та браком довгострокового кредитування.
• "Бізнес для інфраструктури" (B2G) – простір, де приватні компанії та інвестори (зокрема ЕСКО) виступають виконавцями для комунальних замовників (тепломереж, водоканалів). Тут ринкові стимули не працюють автоматично: модернізація повністю залежить від фінансового здоров’я та платоспроможності комунальних підприємств, чиї бюджети обмежені тарифним регулюванням.
• "Бізнес для побутових споживачів" (B2C) – сегмент житлового фонду, який найбільше відірваний від ринкових реалій через дію механізму ПСО (покладання спеціальних обов'язків). Цей інструмент передбачає, що держава задля соціальної підтримки громадян штучно стримує тарифи для населення нижче їхньої реальної вартості. Через це економічна окупність приватних інвестицій у цьому сегиенті є критично низькою, а його оновлення обмежене рамками точкових програм чи дотацій.

Як поточна тарифна політика руйнує потенціал стійкості?

Головним чинником, який руйнує економічну доцільність модернізації та блокує приплив приватного капіталу в інфраструктуру, залишається тарифна політика.

Політично вмотивоване стримування тарифів у сфері комунальних послуг призводить до того, що вони перестають покривати їх реальну собівартість. Це критично розтягує терміни повернення капіталовкладень, фактично нівелюючи інвестиційну привабливість проєктів підвищення енергоефективності в усіх сегментах ринку.

У розрізі взаємодії бізнесу з інфраструктурою та іншими підприємствами ці бар'єри мають свою специфіку:

• У сегменті "бізнес для бізнесу" модернізацію стримує гострий дефіцит власних коштів, обмежене кредитування та висока капіталомісткість обладнання.
• Технологічне оновлення сегменту "бізнес для інфраструктури", де приватні компанії працюють на замовлення тепломереж чи водоканалів, повністю заблоковане через фінансову деградацію цих підприємств, адже лише платоспроможні комунальні замовники здатні гарантувати виконання зобов'язань.
• Розвиток сегменту "бізнес для побутових споживачів" штучно обмежується низькою окупністю проєктів, що є наслідком незбалансованого механізму ПСО.

Оскільки витрати учасників ринку належним чином не компенсуються, виникає глибокий розрив між інвестиційним потенціалом житлового сектору та реальними темпами його оновлення. Як наслідок, модернізація залишається затиснутою в жорсткі рамки місцевих бюджетів і точкових програм, масштаби яких є неспівмірними з наявними викликами воєнного часу.

Глухий кут моделі "Витрати +" та інфраструктурний дефіцит комунального сектору

Найбільшим парадоксом українського комунального сектору є те, що чинна нормативно-правова база фактично карає підприємства за ощадливість через застарілу модель тарифоутворення "Витрати плюс". Коли водоканал чи тепломережа впроваджують заходи з енергоефективності й знижують операційні витрати, Регулятор (НКРЕКП) реагує автоматичним зниженням тарифу на наступний період. Більше того, сума досягнутої економії вилучається "заднім числом" з майбутніх інвестиційних програм підприємства, через що марнотратство стає економічно вигіднішим за модернізацію.

Цей "тарифний глухий кут" запускає ланцюгову реакцію деградації всієї муніципальної інфраструктури. Оскільки власна інвестиційна складова в тарифах є номінальною, єдиним джерелом виживання комунальників стають прямі дотації з місцевих бюджетів, а громади змушені витрачати мільйони на латання дір замість розвитку. В умовах хронічного браку обігових коштів підприємства виявляються абсолютно неспроможними самостійно фінансувати інженерний захист об'єктів від обстрілів чи інвестувати в децентралізовану генерацію.

Загалом система штучного стримування розвитку комунального сектору спричинена трьома основними проблемами.
По-перше, закупівлі в системі Прозорро за критерієм найнижчої ціни, що змушує купувати застаріле, але дешеве обладнання, яке згодом споживає в рази більше енергії. По-друге, модель "Витрати плюс" блокує ринкові інструменти енергосервісу, оскільки підприємства юридично не можуть гарантувати інвесторам повернення коштів із економії.
По-третє, занижена амортизаційна база активів, які не переоцінювалися десятиліттями, дає мізерні відрахування в тариф і позбавляє підприємства коштів на закупівлю навіть базових сучасних комплектуючих.

Експерти напрацювали перелік рішень, як вийти із зони бар'єрів та перетворити енергомодернізацію на економічно вигідний процес для всіх учасників.

1. Перезавантаження публічних закупівель через Прозорро.

Купівля обладнання за критерієм найнижчої ціни збільшує майбутні операційні витрати підприємств.

Необхідно перейти до оцінки вартості життєвого циклу об'єкта, де враховуються не лише початкові інвестиції, а й витрати на енергоспоживання та обслуговування.

Для цього необхідні зміни до Закону "Про публічні закупівлі", які зроблять критерій вартості життєвого циклу обов'язковим для обладнання зі строком служби понад три роки. Паралельно уряду необхідно затвердити чітку формулу розрахунку, яка об'єднає початкові капітальні вкладення, операційні витрати та витрати на утилізацію. Фінальним кроком стане інтеграція Мінекономіки в систему Прозорро готових тендерних шаблонів та автоматичних калькуляторів для типового обладнання з фіксованою вагою критеріїв, де, наприклад, ціна становитиме 70%, енергоспоживання – 20%, а обслуговування — 10%.

2. Стимулююче тарифоутворення та механізм розподілу економії. Комунальні підприємства потребують фінансової мотивації для заощадження ресурсів. Замість "покарання за ощадливість" Регулятор має впровадити довгострокове планування.

Спочатку Мінрозвитку та НКРЕКП мають забезпечити перехід до довгострокових тарифів на 3–5 років та впровадити методологію стимулюючого тарифоутворення на основі регуляторної бази активів і середньозваженої вартості капіталу.

На основі цих змін Регулятор законодавчо закріпить механізм розподілу отриманої вигоди, який дозволить підприємствам залишати від 50% до 70% зекономлених коштів на подальші інвестиції, спрямовуючи решту на зниження тарифу для споживачів. Це дозволить зафіксувати інвестиційні програми та повністю ліквідувати практику вилучення заощаджених фінансів "заднім числом".

3. Реанімація амортизаційної бази та ліквідація податкових пасток. Нарахування амортизації на активи, які не переоцінювалися десятиліттями, робить інвестиційні бюджети номінальними. При цьому спроба провести реальну оцінку майна за чинними правилами вимагає від підприємств сплати колосального податку на прибуток з суми дооцінки.

Щоб усунути цей бар'єр, Верховна Рада має звільнити від податку на прибуток суми дооцінки активів підприємств природних монополій через відповідні зміни до Податкового кодексу.

Після цього Кабінет Міністрів та НКРЕКП внесуть зміни до чинних методик і профільних законів, які зобов'яжуть розраховувати амортизацію в тарифах виключно на основі відновної вартості, підтвердженої незалежною оцінкою. Це дозволить підприємствам сформувати реальні фінансові фонди для відновлення та модернізації інфраструктури.

4. Захист інвестицій та адаптація енергосервісу до форс-мажорних умов. Через тривалі знеструмлення та вимушені зміни режимів роботи об'єктів класичне коригування результатів енергосервісу не працює. Це створює правову невизначеність та ризики карного переслідування для замовників через розрив між застарілою типовою формою договору та новими державними будівельними й санітарними нормами.

Для захисту інвестицій уряд має подбати про невідкладне внесення змін до профільного закону про енергосервіс, дозволивши актуалізувати методики коригування під нові будівельні норми.

В рамках цих змін у Прикінцевих положеннях закону необхідно закріпити спеціальний тимчасовий порядок розрахунків, який не враховуватиме коригування щодо зміни режимів функціонування об'єктів в умовах війни. Такий крок усуне правові ризики для комунальних замовників та розблокує роботу приватних інвесторів.

5. Фіскальні стимули для альтернативних джерел тепла. Для зниження навантаження на мережі у зимовий період необхідно підтримати перехід на альтернативні джерела тепла.

Геотермальна енергія має значний потенціал для заміщення природного газу, який під ризиком дефіциту та здорожчання, та зниження тарифного навантаження на місцеві бюджети. Проте надмірна вартість плати за спеціальний дозвіл на користування надрами перевищує витрати на встановлення самого теплового насоса, роблячи такі проєкти економічно недоцільними.

Для усунення цього бар'єра необхідні зміни до статті 34 Кодексу України про надра, якими звільнити підприємства від цієї плати у разі використання ділянок надр з метою отримання геотермальної енергії.

Одночасно варто дозволити трирічне звільнення бізнесу від податку на додану вартість для встановлення високоефективного опалювального обладнання — теплових насосів та інверторних систем.

Ці заходи дозволять бізнесу та громадам масово замінити неефективні електричні радіатори, знизити операційні витрати та нівелювати зимові пікові навантаження на енергосистему.

Загалом, у контексті посилення енергостійкості недостатньо стимулювати бізнес виключно до активного впровадження розподіленої генерації. Одночасно потрібні системні зміни для розвитку сфери енергоефективності.

Сьогодні публічна риторика політиків зводиться до того, що будь-які кроки, які можуть вплинути на підвищення тарифів для кінцевих споживачів, є категорично "не на часі", особливо в надскладних умовах війни. Проте такий підхід консервує проблему: без ринкових тарифів комунальний сектор залишається фінансово знекровленим, а залучення приватних інвестицій у модернізацію громад стає неможливим.

Замість політичного стримування цін, стимулювати енергоефективність у громадах за нинішніх умов необхідно через усунення регуляторних та фіскальних пасток.

Синхронна реалізація дорожньої карти рішень дозволить:

• залучити приватний капітал у муніципальну інфраструктуру через захищені ринкові механізми без прямого тиску на тариф для населення;
• зняти надмірне фіскальне навантаження з місцевих бюджетів, які зараз змушені безповоротно покривати операційні збитки комунальних підприємств;
• сприяти зменшенню сукупного дефіциту потужності в енергосистемі за рахунок зниження питомого споживання.

Енергоефективність, підкріплена дієвими фінансовими стимулами, має стати практичним інструментом національної безпеки, що гарантує виживання та життєздатність громад і бізнесу під час тривалої війни.