Юрисконсульт компанії "Rengy development", учасник Української асоціації відновлюваної енергетики (УАВЕ) Євгеній Черепаха в колонці для Енергореформи розповів про ризики замороження тарифу НЕК "Укренерго" на передачу для енергосистеми та всього енергоринку.

Навколо перегляду тарифу "Укренерго" на передачу електроенергії точиться гостра дискусія. Зазвичай її зводять до простого "підвищувати чи ні". Але правильніше поставити питання інакше: що станеться, якщо тариф не переглядати?

Коротка відповідь – не станеться нічого. Точніше: жодна з проблем, яку цей тариф має профінансувати, від цього нікуди не подінеться. Фізика енергосистеми й економіка не підпорядковуються політичним рішенням.

Зношена мережа не стане новою, втрати в лініях не зменшаться, а електроенергію для їх покриття все одно доведеться купувати – за ринковою ціною. Рахунок буде виставлено в будь-якому разі. Єдине, що насправді вирішується сьогодні, – це хто, коли і з якими відсотками його сплатить.

Колізія, яка вже діє

До економічного боку проблеми нещодавно додався правовий – і він загострив решту.

Закон №4834-IX від 7 квітня 2026 року заборонив включати до тарифу "Укренерго" витрати на виконання спеціальних обов'язків (ПСО), зокрема виплати виробникам відновлюваної енергії (ВДЕ) за "зеленим" тарифом. Проблема в тому, що альтернативне джерело фінансування цих самих обов'язків той же закон передбачає лише з 1 січня 2030 року – коли завершується дія "зеленого" тарифу.

Через неузгодженість прикінцевих положень склалася парадоксальна ситуація: заборона вже діє, а механізм, який має її замінити, – ще ні. Виникла пряма колізія.

Чинне законодавство досі зобов'язує включати ПСО до тарифу, новий закон це прямо забороняє. І при цьому жодне джерело не визначає, з чого ж фінансувати ці виплати в період до 2030 року.

Утворився правовий вакуум там, де йдеться про зобов'язання держави перед інвесторами.

Позиція УАВЕ в цій ситуації складається з чотирьох пунктів.

• По-перше, до 2030 року має існувати гарантоване джерело виплат виробникам ВДЕ. Правовий вакуум тут неприпустимий: держава взяла на себе зобов'язання й не може просто "поставити їх на паузу" на чотири роки.
• По-друге, колізію слід усунути терміново – або внести зміни до Закону №4834-IX, або отримати офіційне роз'яснення профільного Комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, щоб мати однозначне розуміння, який зміст законодавець вклав у норму.
• По-третє, якщо ПСО заберуть із тарифу, не запропонувавши заміни, неминуче виникне дефіцит фінансування. Він ударить по виплатах виробникам ВДЕ, підірве довіру інвесторів і запустить накопичення нових боргів Гарантованого покупця.
• По-четверте, правила не можна змінювати посеред дії "зеленого" тарифу. Інвестори заходили у свої проєкти, спираючись на чинний на той момент механізм державної підтримки. Ретроспективна зміна умов руйнує саму основу, на якій ухвалювалися ці рішення.

Доходи падають, витрати зростають

Щоб зрозуміти, чому тариф узагалі потребує перегляду, достатньо подивитися на дві його складові – доходи й витрати. Обидві сьогодні рухаються в несприятливому напрямку, причому одночасно.

Почнімо з доходів. Чинний тариф на передачу – 742,91 грн/МВт·год – розраховувався з прогнозу, що протягом року мережами буде передано майже 94,8 млн МВт·год електроенергії. За оновленими розрахунками "Укренерго", у 2026 році обсяг передачі очікується вже на рівні 89,6 млн МВт·год.

 Менший обсяг за незмінної ставки означає просту річ: система збере відчутно менше коштів, ніж було закладено в тариф. І це не чиясь управлінська помилка, а наслідок глибинних змін – структури споживання, напрямків перетоків і самих умов роботи енергосистеми під час війни.

Тепер витрати. Через пошкодження мережевої інфраструктури внаслідок російських атак, зміну напрямків перетоків, зростання імпорту та необхідність передавати електроенергію на дедалі більші відстані технічні втрати в мережах виявилися приблизно на 17% вищими за прогноз (за даними "Укренерго").

Втрати – це не абстрактна цифра у звіті. Оператор системи передачі зобов'язаний фізично докуповувати електроенергію для їхнього покриття на ринку. І якщо при розрахунку чинного тарифу середня ціна такої закупівлі закладалася на рівні 4 083 грн/МВт·год, то оновлений прогноз – уже 5 306 грн/МВт·год. Тобто навіть без урахування більшого обсягу сама лише ціна покриття втрат зросла приблизно на 30%.

А тепер складімо це разом. Більший фізичний обсяг втрат, помножений на вищу ціну кожної закупленої МВт·год, на тлі менших тарифних надходжень – ось реальна арифметика, яку пропонується "не помічати", просто заморозивши тариф.

Причому два цих чинники не додаються, а перемножуються: разом вони збільшують вартість покриття втрат приблизно в півтора раза. Заморозити тариф – не означає прибрати ці витрати. Це означає лише не показувати їх у платіжці сьогодні, переклавши на завтра.

Ланцюг, який запускається сам

Розрив між доходами та витратами регульованої монополії не розчиняється в повітрі. Він проходить цілком передбачуваний ланцюг – і кожна ланка тягне за собою наступну.

Спочатку це дефіцит коштів: оператор системи передачі недоотримує ресурс на виконання власних функцій. Далі – борги: перед постачальниками, перед учасниками ринку, всередині розрахункових механізмів. Український енергоринок уже проходив цей урок і добре знає його ціну.

Накопичені в попередні роки борги нікуди не зникли самі собою – вони роками блокують розрахунки, породжують судові спори й підривають довіру між учасниками ринку. Раз виникнувши, такий борг живе власним життям.

Потім – скорочення програм відновлення та розвитку мереж. У країні, де мережева інфраструктура є ціллю систематичних атак, економія саме на цьому означає пряме зростання ризиків для надійності енергопостачання.

І ось у цей момент проблема перестає бути проблемою тарифу й стає проблемою всієї енергосистеми, а отже, кожного підприємства й кожного домогосподарства, під'єднаного до неї.

Інакше кажучи, заощадивши на тарифі, ми не заощаджуємо нічого – ми лише переносимо витрату на ту ділянку, де вона коштуватиме дорожче.

Ціна, яку не видно в платіжці

Є й третій вимір, який у тарифних дискусіях традиційно недооцінюють, бо його не видно в рахунку за світло.

Енергетика – капіталомістка галузь із горизонтом окупності в десятиліття. Коли ринок роками живе з боргами й дефіцитами, інвестори перестають вкладати кошти в нові електростанції, системи накопичення енергії та мережеву інфраструктуру.

Це не злий намір, а звичайна логіка: жоден банк не фінансує проєкти на ринку, де немає прогнозованих розрахунків, і жоден інвестор не заходить туди, де політичні рішення підміняють економіку.

Тому справжня ціна замороженого тарифу – це не лише фінансовий дефіцит сьогодні. Це недобудовані мережі, відкладені інвестиції, повільніше відновлення енергетики після війни і зростання залежності від зовнішньої фінансової допомоги завтра.

Тут виникає суперечність, яку важко не помітити збоку. Україна просить міжнародних партнерів фінансувати відбудову своєї енергосистеми і водночас власними регуляторними рішеннями може демонструвати, що не готова фінансувати навіть її поточне утримання. Ці два сигнали не можуть співіснувати довго: рано чи пізно другий знецінить перший.

Найгірший сценарій – не дорога електроенергія

Підсумуймо головне. Найгірший сценарій для економіки – це не дорога електроенергія. Найгірший сценарій – це її дефіцит.

Дорога електроенергія гальмує розвиток; відсутність електроенергії його зупиняє. Різниця між цими двома станами і є тим, що насправді стоїть на кону.

Це не означає, що ціна не має значення для людей, – навпаки. Саме тому у своєму зверненні до НКРЕКП та Міністерства енергетики УАВЕ наполягає: перегляд тарифу має супроводжуватися запуском адресної монетизованої підтримки вразливих споживачів. Захищеними мають бути конкретні люди, які цього справді потребують, а не штучно занижена для всіх ціна, що лише створює ілюзію доступності, а проблему ховає всередину системи. Як саме має працювати такий механізм – окрема велика розмова, і вона ще попереду.

А сьогодні чесна відповідь на питання "що буде, якщо тариф не переглядати" звучить так: буде те ж – тільки пізніше, дорожче і з меншим запасом міцності енергосистеми.