Водень може широко використовуватися в Україні через 7-10 років переважно у рамках виробничих кластерів, передає Енергореформа.

Так вважає директор "Регіональної газової компанії" (РГК) Олег Ніконоров.

У коментарі аналітичної компанії ICIS, текст якого має агентство "Інтерфакс-Україна", він повідомив, що до кінця десятиліття велика частина водню, що виробляється в країні, буде використовуватися у виробничих кластерах, ніж транспортуватися на далекі відстані.

За словами Ніконорова, РГК зараз розробляє план, де будуть визначені основні вимоги щодо закачування водню до розподільчих мереж. Робота над документом завершиться наступного року.

"Після публікації плану у нас буде ще сім років для здійснення інвестицій (якщо вони будуть нам доступні) та заміни трубопровідної інфраструктури, де це необхідно. На нашому шляху існує багато "але", проте ми розуміємо, що якщо є виробничий об'єкт, то ми можемо постачати водень споживачам, не змінюючи при цьому всю систему", – сказав директор РДК.

РГК, як відомо, має намір як практичний експеримент запропонувати мешканцям двох сіл на 50-100 будинків користуватися газоводневою сумішшю в опалювальних та побутових цілях з 2023 року. За словами газовиків, 20% концентрація водню в суміші з природним газом поки є найбільш оптимальною сумішшю для нинішньої моделі газорозподільної системи України. При підвищенні концентрації водню спостерігається падіння тиску та витоку.

Керівник водневого проекту РГК Станіслав Казда оцінює сукупні необхідні інвестиції для проведення редизайну українських розподільних мереж під водень у розмірі EUR13-14 млрд, але при цьому налаштований скептично щодо мобілізації всіх цих коштів і вважає, що розподільні компанії сконцентруються на модернізації лише критичних частин газопроводів.

Водночас він вважає, що Україні може не вдасться розпочати постачання водню до Європи газопроводами в поточному десятилітті.

"Українська газова інфраструктура настільки складна, що у вас немає можливості транспортувати водень (по магістральних мережах – ЕР) без розподілу. Транспортування та розподіл не можуть бути відокремлені один від одного. Тоді ж необхідно (як альтернатива – ЕР) побудувати новий трубопровід для експортного постачання водню, але це навряд чи відбудеться в найближчі 10 років", – зазначив Казда в коментарі ICIS.

Крім того, він наголосив, що для експорту водню в Європу системні зміни мереж мають відбутися не тільки в Україні, а й у Словаччині, Чехії і навіть Німеччині, вважаючи, що вірогіднішим результатом може бути експорт аміаку (хімічна сполука азоту та водню) водними маршрутами.

З іншого боку, РГК також займається розробками у сфері закачування та транспортування біометану розподільними мережами і має намір підключити перший завод з виробництва біометану до мереж у середині поточного року.

Керівник проектів з міжнародних відносин РГК Ігор Гоцик пояснив, що працювати з біометаном набагато простіше, ніж з воднем, як з точки зору закачування, так і з точки зору транспортування через його хімічні характеристики, і відмічає зростання кількості виробників біогазу, які зацікавлені очищати його до біометану та транспортувати споживачам..

"Нам надійшло близько 15 заявок щодо підключення (біогазових заводів до мереж – ЕР), і кількість охочих зростає щотижня", – сказав Гоцик у коментарі ICIS.